лише спокійну уважливість, вони мали вигляд цікавих учених спостерегачів, котрі плутаються тут майже без діла: їм, мовляв, просто цікаво дивитись, як величезні шматки металу, запливши на рельсових плятформах під прозору баню, дістаються в залізні обійми темних страховисьок; як потім ті страховиська розгризають їх своїми міцними щелепами, мнуть своїми важкими твердими лапами, стружуть і сверлують своїми гострими блискучими кіхтями, і як, нарешті, наслідки цієї жорстокої забавки вивозяться з другого боку корпуса вагонами елєктричної залізниці у вигляді струнких і делікатних частей машин загадкового призначення. Видавалося явищем цілком природнім, що стальні страховиська не чіпають маленьких великооких спостерегачів, дозволяючи їм вільно і без страху гуляти проміж себе: це було ніби потурання їхньому слабосиллю, визнавання здобичи надто мізерною, не вартою грізної сили велетнів. Не видно й не помітно було тих ниток, що сполучували тендітний мозок людей з незломними органами машин.
Коли ми, нарешті, вийшли з корпусу, наш поводатор технік запитав нас, чи бажаємо ми оглядати решту корпусів і допомічних будівель одразу ж чи наміряємося зробити перерву для відпочинку. Я висловився за перерву.
— Я бачив машини і працівників, — сказав я; — самої ж організації праці ніяк собі не уявляю. От про це мені й хотілось би у вас роспитатись.
Замісць відповіди технік повів нас до невеличкої, кубової форми будівлі, що стояла між центральним і одним з бічних корпусів. Таких будівель було ще три і розміщено їх було аналогічно. Їхні чорні стіни вкрито було низками блискучих білих знаків. Я вже доволі добре тямив марсіянську мову, щоб їх зрозуміти: це були звичайні таблиці статистики праці. На одній з них, позначеній номером першим, містилося:
«Машинна продукція має зайвини 968,757 робочих годин що-дня, з них 11,325 годин праці досвідчених спеціялістів.
«На цьому заводі — зайвина 753 години, з них 29 годин праці досвідчених спеціялістів.
