Сторінка:А. Богданов. Червона зоря. 1922.pdf/65

Ця сторінка вичитана

Менні з проханням, взяти мене з собою в цю лябораторію.

— Це не годиться, — відказав він мені. — Там працюють над матерією в її хисткому стані і небезпека вибуху чи затроєння темним промінням, хоч і мізерно невелика через усі наші засоби забезпечення проти неї, — все ж завжди є. Ви не повинні їй підлягати, бо ви у нас тепер один і заступити вас нема кому.

В своїй домовій лябораторії Менні тримав лише ті прилади й матеріяли, що стосувалися до біжучих його дослідів.

В коридорі нижнього поверху припнуто було човника, котрим кождої хвилі можна було вирядитись, куди лишень було потрібно.

— Де живе Нетті? — спитав я в Менні.

— У великому місті, за дві години повітряної дороги звідси. Там є машинний завод з кількома тисячами робітників і Нетті має там більше матеріялу для своїх медичних дослідів. Тут же ми маємо іншого лікаря.

— А машинний завод мені можна буде оглянути коли- небудь?

— Ну, звичайно! Там жадної спеціяльної небезпеки нема. Коли хочете, ми поїдемо туди хоч і завтра.

Так ми й умовились.

II. На заводі

БІЛЯ 500 кілометрів за дві години — хуткість найшвидчого соколиного лету, не досягнута навіть нашими елєктричними шляхами… Внизу, швидко міняючись, линули чудні, незвичні краєвиди, а ще швидче мигтіли поуз нас чудні, невідомі птахи. Проміння сонця одбивалося синім світлом од дахів і звичайним жовтавим — од величезних бань якихсь невідомих мені будівель. Річки й канали блискали стальними биндами; очі мої на них відпочивали, бо ж вони були однакового вигляду з земними, Але ось, оддалеки замаячило величезне місто, роскидане навколо невеличкого озера і перетнуте каналом.