НА перші часи оселився я у Менні, в фабричному містечку, центром і душею котрого була велика хемічна лябораторія, збудована глибоко під землею. Надземна частина містечка лежала серед парку, роскидана по площі в десяток квадратових кілометрів: тут було кілька сот жител робітників лябораторії, великий Палац Зборів, Споживча Комора — щось подібне до універсальної крамниці, і Станція Сполучень, що звязує хемічне містечко з рештою світу. Менні був тут керовником усіх робіт і жив поблизу громадських будинків, поруч великого спуску до лябораторії.
Перше, що мене найбільше вразило в природі Марса і до чого мені найтяжче було звикнути, — це був червоний колір його рослин. Матерія, що їх так обарвлює, складом своїм дуже наближається до хлорофілу земних рослин і виконує аналогічну йому ролю в життьовій економії природи: створює тканину рослин з углекислоти повітря, використовуючи енергію соняшного проміння.
Уважливий Нетті пропонував мені носити спеціяльні окуляри, щоб уникнути незвичного роздратовання очей. Але я відмовився.
— Це колір нашого соціялістичного прапора, — відказав я. — Мушу ж я звикнути до вашої соціялістичної природи?
— Коли так, то треба визнати, що соціялізм є і в земній флорі, хоч і в прихованому стані, — зауважив Менні. — Листя земних рослин мають також і червоний одлиск, його лишень замасковано дужчим зеленим. Досить надіти
