Всі навкруги мене радіють, один лишень я не можу побороти трівожної журби очікування.
Ближче й ближче… Всі покинули всяку роботу, — всі дивляться вниз, де розгортається інший світ, для них рідний, для мене — повний загадкової таємниці. Один Менні не з нами, він біля машини: останні часи подорожі найнебезпечніші — треба перевіряти віддаль і регулювати хуткість.
Чому ж я, цього світу не по своїй охоті Колюмб, чому ж я не почуваю ні радощей, ні гордощей, ні навіть того заспокоєння, котре мусив би викликати твердий беріг, після довгої подорожі океаном невловимого?
Події майбутнього вже кидають свою тінь на сучасне…
Лишилося останніх дві години. Скоро ми вступимо в атмосферу. Серце починає люто колотитися, я не можу більше дивитися і йду до своєї каюти. Нетті йде за мною.
Він починає мені говорити, — не про сучасне, а про минуле, про далеку Землю, там — вгорі.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|А. Богданов. Червона зоря. 1922.pdf/58}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
— Ви мусите ще туди вернутися, коли упораєтесь зо своїм завданням, — каже він мені і його слова дзвенять для мене, як ніжне нагадування про мужність.
