торту на елєктричну піч, мені спало на думку сказати йому про це. Лєтта занепокоївся і одразу ж пішов до шахви з реактивами, залишивши піч і реторту на столику біля стіни, котра була зовнішньою стінкою етеронефа. Я пішов за ним.
Зненацька щось заглушливо тріснуло і нас обидвох з великою силою ударило об дверцята шахви. Після цього чути стало голосний свист, виття і металічне бряжчання. Я відчув, що непереможна, подібна до урагану сила тягне мене назад до зовнішньої стінки. Я встиг машинально ухопитися за міцну ремінну ручку біля шахви і повис горізонтально, утримуваний так могутньою течією повітря. Лєтта висів так же само.
— Тримайтесь міцніше! — гукнув він мені і я ледви почув його голос серед галасу бурі. Гострий холод протинав мені тіло.
Лєтта хутко озирнувся навкруги. Обличчя йому було біле як крейда, але приголомшеність в очах раптом зникла, уступивши місце світлій думці і твердій рішучості. Він вимовив лише пару слів — я не міг їх почути, лише догадався, що це було прощання навіки, — і руки його пустили ручку.
Щось глухо гупнуло і виття урагану спинилось. Я відчув, що вже можна не триматись і озирнувся. Від столика не лишилося й сліду, а біля стіни, щільно притиснувшись до неї спиною, стояв Лєтта. Очі йому були широко роскриті, лице ніби скам'яніло. Одним скоком опинився я біля дверей і роскрив їх. Порив теплого вітру, одкинув мене назад. Через секунду до кімнати вступив Менні. Він швидко наблизився до Лєтти.
Ще через кілька секунд у кімнаті стало повно людей. Нетті розштовхав усіх, припавши до Лєтти. Решта присутніх оточували нас у трівожній мовчанці.
— Лєтта помер, — пролунав голос Менні. — Вибух реторти пробив стінку етеронефа і Лєтта своїм тілом заткнув дірку. Тиск повітря розірвав йому легені і паралізував серце. Смерть сталася в одну мить. Лєтта урятував нашого гостя. Коли б він того не зробив — загинули б обоє.
Нетті глухо заридав.
