кий Океан і Старий Світ никли в темряві; про їхню присутність за роспливчастим краєм серпа можна було лишень здогадуватись, і саме тому, що ця темна частина землі закривала зорі на великому просторі чорного неба. Наша скісна траєкторія і вертіння землі навколо своєї оси призвели до такої зміни картини.
Я дивився на землю і журба мене взяла, що не бачу я рідного краю, де так жваво вирує життя, боротьба і страждання, де ще вчора стояв я у лавах товаришів, а нині на моє місце мусив стати інший. І зневірря підвелося в моїй душі.
— Там, внизу, там ллється кров, — вимовив я, — а тут вчорашній працівник лише спокійнісінько дивиться…
— Кров ллється за кращу будуччину, — відповів мені Нетті; — але й для успіху самої боротьби — треба знати ту кращу будучину. А ви сидите тут саме ради того знання.
Несамохіть, раптово стиснув я йому його маленьку, майже дитячу руку.
ЗЕМЛЯ невпинно віддалювалась і, ніби худнучи від розлуки, набувала вигляду місячного серпа, супроводжуваного також і зовсім дрібненьким серпом справжнього Місяця. Одночасно ж усі ми, мешканці етеронефа, ставали якимись фантастичними акробатами, здатними літати без крил і зручно приймати всяку бажану й небажану позицію — до помосту, до стелі, чи до стін головою — майже однаково… Поволі я звикав до своїх нових товаришів і починав почувати себе з ними вільніше.
Вже на другий день після нашого відплиття (ми зберігали цей рахунок часу, хоч для нас, звичайно, справжніх днів і ночей уже не було), я з власної ініціятиви перевдягся в марсіянську одежу, щоб менше од усіх одрізнятися. Одежа ця сподобалася мені й сама по собі: проста, зручна і без усяких непотрібних умовних подробиць, як, напр., краватка чи манжети, вона нічим не звязувала волі рухів.
