— Вороже? Ні; це почуття йому чуже. Але скептицизму у нього, гадаю, більше, ніж би слід було його мати. Він пробув у Франції всього пів року і вже протелеграфував Менні: «тут шукати нема чого». Можливо, що почасти він і мав рацію, бо ж і Лєтта, що був вкупі з ним, — і цей годящої людини не знайшов. Але характеристики, що він дає людям тої країни, значно суворіші, ніж характеристики Лєтти, і, розуміється, однобокі, хоч нічого безпосереднє невірного в собі і не приховують.
— А хто такий цей ваш Лєтта? Я його якось не пригадую.
— Хемік, помішник Мепні, уже не молода людина, старший за всіх на нашому етеронефі. Ви з ним швидко подружитесь і це дасть вам чималу користь. У нього лагідна вдача і порядна здатність розуміти чужу душу, хоч він і не психолог, як Менні. Заходьте до нього в лябораторію: він буде радий цьому і покаже вам багато де-чого цікавого.
Тут я пригадав, що ми одлетіли од землі вже далеко і мені схотілося позирнути на неї. Ми пішли вкупі до одної з бічних заль з великими вікнами.
— Чи не доведеться нам пролітати поуз місяць? — спитався я йдучи.
— Ні, місяць лишається далеко збоку і то велика шкода. Мені теж хотілося б подивитись на нього зблизька. З землі він видавався мені таким чудним. Великий, холодний, повільний, загадково спокійний, — він зовсім не нагадував мені наших двойко місяців, що, ніби та весела, жвава дітвора, так хутко бігають по небу і так швидко міняють своє личко. Ваш місяць хоч і один, проте він значно яскравіший за наших пару і світло його так приємне. Яскравіше світить і ваше Сонце. Тут вам випало велике щастя. Ваш світ у два рази світліший за наш; тому саме вам і непотрібні такі очі, як наші — з великими зінками, аби ловити значно слабше проміння нашого дня і нашої ночи.
Ми сіли біля вікна. Земля сяяла оддалік велетенським серпом; на ньому можна було помітити лише риси заходу Америки, північного сходу Азії, невиразну пляму Великого Океану, та білу — Північного Крижаного. Весь Атлянтиць-
