Сторінка:А. Богданов. Червона зоря. 1922.pdf/24

Ця сторінка вичитана

виразні й роспливчасті образи, оточення попливло кудись геть, важкі мрії опанували мозок.

Низка снів завершилася гнітючим кошмаром. Я ніби стояв над краєм велетенського чорного провалля, на дні якого сяяли зорі; Менні непереможно тяг мене в те провалля, доводячи, що нема чого боятися сили ваги і що через кілька соток літ падання ми опинимося на найближчій зорі. Я застогнав у нелюдській останній боротьбі і прокинувся.

Ніжне блакитне світло заповнювало кімнату. Сидячи біля мене на ліжку, хилився до мене… Менні? Так, він, але якийсь чудний, наче привид із себе, якийсь ніби інакший: здавалося, він наче значно поменшав, очі його не так уперто випиналися на обличчю і мав він вираз лагідний і добрий, а не холодний і невблаганний, як що-йно оце на краю провалля.

— Який ви гарний… — вимовив я, поволі спострігаючи з ним зміну.

Він осміхнувся і поклав мені на лоба руку. Рука його була невеличка й м'яка. Я знову стулив очі і з безглуздою думкою, що слід би поцілувати цю руку, спокійно й радісно заснув знову.

IV. Пояснення

КОЛИ я прокинувся й одкрутив світло, годинник показував десяту. Одягшись, я надавив ґудзик дзвіночка і через хвилину до кімнати вступив Менні.

— Скоро од'їзджаємо? — спитався я.

— Через годину, — відповів Менні.

— Чи це ви заходили до мене сю-ніч, чи то мені лише приснилося?

— Ні, то не був сон, але приходив не я, а наш молодий лікар — Нетті. Ви кепсько й трівожно спали і він мусив вас присипляти блакитним світлом і впливом.

— Він ваш брат?

— Ні, — усміхнувшись відповів Менні.

— Ви ще й досі не сказали мені, якої ви національности… А решта ваших товаришів, вони теж належать до вашого типу?