вибухів вони збігли вниз, попсували гармати і висадили в повітря решту набоїв. Тут Лєонід дістав кілька перших ран від скалок з набоїв. Спішно після цього тікаючи, вони віч-на-віч опинилися перед відділом ворожих драгун. Лєонід передав команду Володимирові, котрий був йому ад'ютантом, а сам з останніми двома гранатами шатнувся під найближчу браму, де й засів, поки товариші відходили, використовуючи ріжні випадкові захистки, та енергійно одстрілюючись. Він пустив мимо себе більшу частину ворожих драгун і кинув першу гранату в офіцера, а другу в найближчу купку драгун. Драгуни сипнули в-ростіч, а наші вернулись і взяли Лєоніда, тяжко пораненого скалкою з другої своєї гранати. Вони успішно приставили його до наших ліній ще до світу, а потім передали на мої турботи.
Скалку гранати пощастило вийняти одразу ж, але вияснилось, що вона зачепила легені, отже становище пораненого було дуже небезпечне. Я поклав його яко мога краще і зручніше, але ж однак, одного не міг йому дати: — повного спокою, котрий йому так потрібний. Перед світом бій відновився, його гуркотіння було дуже добре у нас чути і неспокійний інтерес до його ходи підвищував Лєонідові його пропасницю. Коли почали надвозити нових поранених, він став хвилюватися ще дужче і змусив мене по змозі ізолювати його, поставивши навкруги нього параван щоб вїн хоч не бачив чужих ран.
|
|
Біля четвертої години дня бій ущух, наслідки його вже будо видно. Я був на розгляді поранених і на поділі їх на групи. В цю хвилю подали мені картку тої особи, котра кілька тижнів перед тим довідувалась у мене потом про здоровля Лєоніда, а потім являлася до мене сама і мусила заїхати до вас з моє рекомендацією, щоб перечитати його рукопис. Тому, що ця дама, безперечно, — товариш і, очевидно, — лікар, я запросив її безпосередньо до себе в палату. Як і тоді, коли я бачив її вперше, вона була під темною вуалькою, котра майже завсім ховала риси її обличчя.
— Лєонід у вас? — запитала вона не здоровкаючись зо мною.
