Одужування пішло хутчій; тілько врядигоди верталися інколи приступи старої нудьги, але ж уже не на довгий час. Вернер одверто був з мене задовольнений і навіть майже зняв з мене і медичний догляд. Одного, якось, разу, пригадуючи його думку про моє «верзіння», я попросив його дати мені на перегляд якусь типову історію подібної до моєї хороби, з числа тих, що він сам спостерігав тут у і лікарні. З великим ваганням і справжньою неохотою, він, однак, мене задовольнив. З великої купи історій хороби він на моїх очах вибрав одну і подав її мені.
Тут росповідалося про людину з далекого, закинутого села, котру злидні погнали на заробітки в столицю, на одну з найбільших там фабрик. Життя великого міста нового робітника, певне, дуже приголомшило і, як росказувала вже жінка його, він довгий час ходив «наче не свій». Потім це минулося і він жив і працював, як і інші. Коли вибухнув на фабриці страйк, він був вкупі з товаришами. Страйк довгий і впертий: і йому, і його жінці та дитині довелося голодувати. Тут він зненацька «зажурився», став докоряти собі за те, що одружився й прижив дитину і що взагалі жив «не по-божому».
Потім він почав «забалакуватись» і його одвезли до лікарні, а звідти до земської лікарні тої губерні, де він родився й жив. Він запевнював, що зламав страйк і видав товаришів, як також «доброго інженера», котрий потай підтримував страйк і котрого за це уряд повісив. Випадково я був добре обізнаний з історією всього цього страйку — я тоді працював у столиці; на ділі жадного зрадництва там не трапилося, а «доброго інженера» не лише не було скарано на горло, а й навіть не арештовано. Хороба завершилась для робітника добре: він одужав.
Ця історія вплинула на мої думки досить своєрідно. Стали виникати сумніви, чи справді вчинив я вбивство, чи може, як казав Вернер, це було «пристосовування моєї пам'яти до верзіння мелянхолії»? Того часу всі мої спогади з життя серед марсіянців були навдивовижу невиразні й бліді і висіли в голові, як якісь пошматовані клапті; і хоч картина злочинства пригадувалась найяскравіше, але ж і вона якось плуталась і блідла перед безпосередніми й ясними вражіннями сучасного. Часами я одкидав ці лех-
