І. У Вернера
ЯКИМ чином опинився я в лікарні мого старого товариша доктора Вернера, — не пригадую. Це була земська лікарня одної з північних губерень, відома мені ще раніше з листів Вернера: була вона за кілька верстов од губернського міста, була дуже кепсько влаштована і завжди неймовірно переповнена. Був у неї надзвичайно спритний економ і нечисленний, замучений працею медичний персонал. Доктор Вернер провадив уперту війну з дуже ліберальною земською управою за економа, за кілька зайвих бараків, котрі вона будувала дуже неохоче, за церкву, котру вона добудовувала хоч ти тут що, за плату працівникам і т. д. Замісць одужувати, хорі спокійно божеволіли остаточно, як, також, мерли од сухот через недостачу свіжого повітря й доброї їжі. Сам Вернер, звичайно, давно втік би звідси, коли б не примушували його залишатись особливі обставини, сполучені з його революційним минулим.
Але мене вся ця благодать земської лікарні аж ні трохи не зачепила. Вернер був гарний товариш і не задумався, щоб пожертвувати для мене своїми вигодами. В свому великому помешканню, одведеному йому як старшому лікареві, він дав мені дві кімнати, в третій поруч з ними поселив молодого фельдшера, а в четвертій — одного партійного товариша, котрому треба було переховуватись, зачисливши його як служку для догляду хорого. Звичайно, тут не було особливого комфорту, а догляд за мною, по при всю делікатність моїх товаришів, був значно
