софію і буде усунено на Землі, як усунено її вже у нас, монізмом науки. Але подивіться, скільки здогадів філософії, створеної їхніми чільними мисленниками й борцями, в грунтовних рисах попереджує відкриття нашої науки, — а така ж майже вся суспільна філософія соціялістів. Отже ясно, що племена, котрі випередили наших предків у творчості філософській можуть потім випередити і нас самих у творчості науковій.
А Стерні хоче міряти це людство числом праведників — свідомих соціялістів, котрих воно і нині в лоні свому має, — хоче судити його по його сучасним противенствам, а не по тим силам, котрі породили і в свій час знищать ці противенства. Він хоче висушити навік цей бурхливий, але прекрасний океан життя!
Твердо й рішуче мусимо ми йому відповісти: ніколи!
Свою майбутню спілку з людством Землі ми мусимо підготовити. Ми не можемо значно прискорити його перехід до вільного ладу, але ту дрібницю, котра в нашій силі, ми мусимо зробити. І коли першого посланця Землі в нашому осередкові ми не зуміли встерегти від непотрібних страждань і хороби, це докір нам, а не їм. На щастя, він скоро одужає, але коли б навіть в решті решт це надто швидке зближення з чужим для нього життям і вбило його, — він устигне багато ще чого корисного зробити для майбутньої спілки двох світів.
Наші ж власні замороки й небезпеки ми мусимо перемогти на інших шляхах. Треба скерувати нові наукові сили на хемію білкових матерій, треба підготовляти, як тільки можливо, колонізацію Венери. Як що ми не потрапимо вирішити ці завдання за той короткий час, що нам лишився, — мусимо на час зменшити розмноження. Який розумний акушер не пожертвує життям неродженої дитини, коли це має зберегти життя жінки? Отже й ми мусимо, раз це потрібно, пожертвувати часткою того нашого життя, котрого ще нема, для того — покіль що чужого життя, — котре вже є і розвивається. Спілка світів без міри винагородить цю жертву.
Єдність життя є найвища мета, а любов — вищий розум!
(Глибока тиша. Потім слово бере Менні).
