З цієї ж тканини, лише значно грубшої і теплішої, і майже тими ж способами виготовлюється й одежу на зиму. Наша фабрика цього не робила, інші ж, більші фабрики, виробляли одразу все, що лишень потрібно, аби одягтися людині од голови до п'ят.
Я працював по всіх відділах фабрики почережно і спочатку дуже захоплювався своєю роботою. Найцікавіше було працювати у відділі викроювання, де мені доводилося докладати до діла нові для мене способи математичного аналізу. Завдання полягало в тім, щоб з певного шматка краму викроїти всі частини костюма з найменшою втратою матеріялу. Завдання, звичайно, дуже прозаїчне, але ж і дуже поважне, бо найменша помилка, коли її повторювати міліон раз, мусить дати величезну втрату. І вирішувати це завдання щастило мені «не гірше» інших.
Я всіма силами змагався, щоб працювати «не гірше» інших, і мав, взагалі кажучи, порядний успіх. Але ж я не міг не помічати, що це коштує мені зусиль значно більших, аніж решті робітників. Після звичайних 4–б (земного рахунку) годин праці, я дуже притомлювався і мусив негайно ж відпочивати; в той же самий час інші йшли собі по музеях, бібліотеках, лябораторіях, або ж на інші фабрики придивлятися, що й як там робиться, а то ще й навіть працювати там…
Я сподівався, що явиться до роботи звичка і зрівняє мене з усіма робітниками. Але ж вона не приходила. Я все більше мусив переконуватись, що мені не стає культури уважливости. Фізичних рухів треба було дуже небагато і тут я мав і хуткість, і спритність навіть більшу, ніж хто-будь. Але ж потрібна була така невпинна й напружена уважливість у догляданню і за машиною, і за матеріялом, що мому мозкові було дуже тяжко: доводилося визнати, що лишень за низку поколінь ця здібність могла розвинутись до тої міри, яка тут була звичайною й середньою.
Коли під кінець роботи я вже притомлювався, уважливість починала мене зраджувати і я робив якусь помилку або ж запізнювався на хвилинку з виконанням якогось акту роботи, — тоді негайно й не помиляючись рука котрогось сусіди полагоджувала справу.
