Сторінка:А. Богданов. Червона зоря. 1922.pdf/107

Ця сторінка вичитана

було роспочати її негайне розроблення. Але ж перш за все для того треба було б побудувати височенні міцні стіни, щоб забезпечити працівників од впливу вохкого гарячого вітру, що лютує там гірше, ніж бурі наших піщаних пустель. Тому й повстала потреба вирядити експедицію з десятка етеронефів, що везли півтори-дві тисячі люду, з кого лишень двадцята частина мала провадити хемічні роботи, решта ж — будівничі. До участи в експедиції було притягнуто найкращі наукові сили, в тім числі й найбільш досвідчених лікарів: небезпеки загрожували здоровлю і з боку клімату, і з боку вбивчого проміння й еманацій радійної породи. Нетті казала, що вона не могла ухилитися од участи в експедиції; але уважалося, що коли робота посунеться добре, то вже через три місяці один етеронеф вирядиться назад зо звістками й запасом здобутої матерії. Цим етеронефом мала вернутися й Нетті, значить, через 10–11 місяців після від'їзду.

Я не міг зрозуміти, чому саме мусить їхати Нетті. Вона доводила мені, що підприємство надто поважне, щоб од нього можна було відмовитись, — що воно має велике значіння і для моєї справи, бо його успіх вперше дасть можливість часто й широко зноситися з Землею, — що найменша помилка в організації медичної допомоги з самого початку може призвести до загину всієї справи. Все це було так, — я вже знав, що Нетті всі марсіянці визнають за найкращого лікаря для всіх тих випадків, які не вмощуються в рямки старого медичного досвіду, — а все ж мені здавалося, що це ще не все. Я відчував, що тут є щось недоказане.

В одно лишень я вірив цілковито — в саму Нетті та в її любов. Коли вона каже, що їхати треба, значить і справді треба; коли вона не каже чому саме, значить не слід її й допитувати. Я бачив страх і муку в її прекрасних очах, коли вона не помічала, що я дивлюсь на неї.

— Енно буде для тебе гарним і вірним приятелем, — говорила вона з сумною посмішкою. — Тай про Неллу ти не забувай, вона любить тебе за мене, у неї багато досвіду й розуму, її порада в тяжкі хвилини дуже цінна. Про мене ж думай лише одно, — що я повернуся, яко мога скорше.