— А знаєте, серед ваших друзів є ще одна жінка, про котру ви цього й не подумали б. Вона теж дуже вас любить… не так, звичайно, як я…
— Енно! — одразу ж догадався я.
— Атож. І вона теж дурила вас нарочито з моєї поради.
— Ах, скільки обману й лукавства у вашім світи — вигукнув я з жартовливим патосом. — Хай лишень хоч Менні не стане жінкою; коли б мені трапилося покохати його, це був би жах.
— Так, це страшна річ, — задумано ствердила Нетті і я не зрозумів її чудної поважности.
Дні минали за днями і я радісно опановував пре красний новий світ.
А ВСЕ ж надійшов той день, якого не можу я згадати без прокльону, — день, коли межи мною і Нетті повстала чорна тінь ненависної і неминучої розлуки.
Зо спокійним і ясним, як завжди, виразом обличчя Нетті сказала мені, що вона незабаром мусить виряжатися вкупі з велетенською експедицією, організованою під керовництвом Менні. Побачивши, як приголомшила мене ця звістка, вона додала:
— Це не на довгий час; в разі успіху, а його я певна, частина експедиції вернеться дуже швидко, — вкупі з нею і я.
Потім вона почала поясняти мені, в чім справа. На Марсі запаси радіо-матерії, потрібної для міжплянетного руху та роскладу й синтезу всіх елєментів, — вичерпувались: вона тільки витрачалася, поновити ж її не було жадних засобів. На Венері, що була майже в чотирі рази молодша за Марс, яскраві прикмети свідчили за присутність під самою поверхнею велетенських скупчень радійних пород, що ще не встигли розікластися самостійно. На одному острові, що лежить серед найбільшого океана Венери і зветься у марсіянців «Островом Гарячих Бурь», скупчилося тої радійної породи найбільше; там і ухвалено
