Блискавка майнула у мене перед очима, все потемніло навкруги, серце ніби спинилося. Через секунду я, як боже вільний, стискував Нетті в своїх обіймах, цілував їй руки, лице і її великі й глибокі очі, зеленкувато сині, як небо її плянети…
Великодушно й просто дозволяла мені Нетті мої бурхливі пориви… Коли я очуняв од свого радісного божевілля і знову цілував її руки з самовільними сльозами вдячности на очах, — то було, звичайно, слабосилля від подужаної хороби, — Нетті сказала мені зо своєю любою посмішкою:
— Так, мені зараз здавалося, що весь ваш юнацький світ почуваю я в своїх. обіймах. Його деспотизм, його егоїзм, його божевільна жага щастя — все це було в ваших ласках. Ваша любов — рідня вбивству … Але … я люблю вас, Ленні…
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|А. Богданов. Червона зоря. 1922.pdf/104}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Це було щастя.
