І вона Й справді йшла тією ходою. Галюцинації траплялися рідче, але ж не стали менш живими й яскравими. Вони навіть ускладнились — інколи гости-привиди починали зо мною розмову.
Але з тих розмов лишень одна мала толк і значіння для мене. Це трапилося в кінці хороби.
Прокинувшись ранком, я побачив біля себе, як звичайно, Нетті; за його ж кріслом стояв мій давній товариш по революції, немолода вже людина, глузливий і гостроязикий агітатор — Ібрагім. Він ніби на щось вичікував. Коли Нетті вийшов до сусідньої кімнати зготовити ванну, Ібрагім брутально й гостро кинув мені:
— Дурню! Чого зіваєш? Хиба не бачиш, хто твій лікар?
Мене якось мало здивував натяк, що приховувався в цих словах, а їхній цинічний тон не обурив мене — я його знав за цілком природній для Ібрагіма. Але я пригадав залізне ручкання маленької руки Нетті і Ібрагімові не повірив.
— Не віриш, так тобі ж гірше, — погордливо посміхнувся він і в ту ж хвилю зник.
В кімнату вступив Нетті. Побачивши його я відчув якусь чудну ніяковість. Він уважно подивився на мене.
— Добре, — сказав він. — Ви одужуєте хутко.
Весь день після цього він був якось особливо мовчазний і задуманий. На другий день, переконавшись, що я почуваю себе добре, а галюцинації не повторюються, він поїхав по своїх справах, поставивши замісць себе іншого лікаря. Після цього він кільку день являвся лише вечорами, щоб приспати мене на ніч. Лише тоді я толком зрозумів, як для мене потрібна й приємна його присутність. Поруч з хвилями здоровля, що ніби пливли в мій організм зо всієї природи навкруги, стали все частій навідувати мене міркування про натяк Ібрагіма. Я вагався і всяким чином переконував себе, що це безглуздя, породжене хоробою: ради чого Нетті і інші друзі почали б мене відносно цього дурити? Проте ж невиразний сумнів усе лишався і він був мені дуже приємний.
Інколи я роспитував Нетті, над якими справами він оце зараз працює. Він поясняв мені, що нині йде низка зборів, присвячених справі влаштування нових експедицій на інші
