Двічі вимандровують з переповненого острова нащадки бунтарів — раз на Таїті, а раз на острів Норфольк[1]. На острові Норфольк живе ще багато родин з Піткерна. Але дехто знову вернувся на свій старий острів і тепер живе там сто шістдесят п'ять людей, що переважно називаються Крістіян або Мек Кой. З 1838 року ріє англійський прапор над скелею. Тепер острів підпорядковано номінально губернаторові, що має свою резиденцію на Фіджі. Але фактично має тут маленька демократія своє самоврядування, і Піткерн була перша країна в світі, що своїм жінкам надала виборче право.
Є там свій виборний урядовець, що називається „магістрат“, і парламент із сімох послів. Один з найголовніших писаних законів на острові забороняє вбивати кішок, бо вони винищують пацюків.
У Велінгтоні в Новій Зеляндії живе, якщо він ще досі не вмер, дуже старий чоловік — Давід Нільд, пастор „Божої церкви“. Це не яка-небудь божа церква, а саме та, що, на думку реверенда (попа) Нільда, є єдина правовірна церква. Його небіжка жінка, Розалінда Амелія Нільд, з роду Юнг, була внучка Едварда Юнга, морського кадета з „Баунті“.
