Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/205

зрікся свого грішного минулого, навіть свого старого прізвища. Цей новий Адам, що його він зробив з себе, називається тепер Адамс, Джон Адамс. День-у-день читає він свою book of Common Prayers (молитовник), що її, дивна річ, перенесено на берег з „Баунті“; він виховав двадцять троє дітей у дусі науки англійської церкви, скільки він її собі пригадує, і нема на всьому світі такого набожного острова й такого суворого острівного короля, як острів Піткерн і його монарх Джон Адамс. Коли капітан „Топаза“ розніс дивну звістку про останню долю „Баунті“ по цивілізованому світі, цей острів навернених грішників став улюбленою темою для англо саксонських промовців. Найближчими десятиліттями раз у раз вертаються капітани кораблів і пасажири з Південного моря і розповідають цілі трактати про неймовірну чистоту й сувору моральність цієї маленької колонії. Коли патріярх Джон Адамс, доживши глибокої старости, вмирає, посилає британський уряд мармуровий пам'ятник на могилу цього непокараного бунтаря. У зворушливому вікторіянському періоді і пізніше, аж донині, обдаровує й панькає англо-саксонський світ тих малих дітей Південного моря, тих набожних зразкових хлопців і зразкових дівчат, що співають гімни…