Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/205

зрікся свого грішного минулого, навіть свого старого прізвища. Цей новий Адам, що його він зробив з себе, називається тепер Адамс, Джон Адамс. День-у-день читає він свою book of Common Prayers (молитовник), що її, дивна річ, перенесено на берег з „Баунті“; він виховав двадцять троє дітей у дусі науки англійської церкви, скільки він її собі пригадує, і нема на всьому світі такого набожного острова й такого суворого острівного короля, як острів Піткерн і його монарх Джон Адамс. Коли капітан „Топаза“ розніс дивну звістку про останню долю „Баунті“ по цивілізованому світі, цей острів навернених грішників став улюбленою темою для англо-саксонських промовців. Найближчими десятиліттями раз у раз вертаються капітани кораблів і пасажири з Південного моря і розповідають цілі трактати про неймовірну чистоту й сувору моральність цієї маленької колонії. Коли патріярх Джон Адамс, доживши глибокої старости, вмирає, посилає британський уряд мармуровий пам'ятник на могилу цього непокараного бунтаря. У зворушливому вікторіянському періоді і пізніше, аж донині, обдаровує й панькає англо-саксонський світ тих малих дітей Південного моря, тих набожних зразкових хлопців і зразкових дівчат, що співають гімни…