острів, що його бачив з щогли один мічман двадцять три роки тому…
Люди з „Баунті“ висаджуються на Піткерн і палять за собою корабель, щоб його ніхто не знайшов. Недалеко від трудної пристани знаходять втікачі скелю з тим старовинним і таємничим образовим письмом, що становить велику загадку Південного моря. На давно залишених поганських жертівниках сторчать німі кам'яні фігури, схожі на фігури Великодного острова; недалеко від цього місця валяються людські черепи. Але той старий народ, що їв тут м'ясо жертов, вимер, на острові нічого не живе, крім лісу й мізерної фауни маленьких тварин, що складається з однієї-однісінької тубільної пташки.
Дев'ять англійських моряків, ставши бунтарями, піратами, висідають на берег цього острова. З ними люди Південного моря, чоловіки й жінки, мов безневинні діти, якщо з ними поводитися як слід, проте це кровожадні й суворі люди, коли між тих чоловіків і тих жінок з Таїті замішається жадоба, брутальність і пиятика бунтарів-моряків. Цього роману про бунтарів на Піткерні не встиг написати епік Південного моря — Стівенсон. Тільки він міг би розказати цю історію, історію про криваві злочини й наївні гріхи,
