1835 року мало не захопило південного острова Нової Зеляндії на французьку власність. Він гордо говорив про те, що до цього не допущено, і був радий, що я згоден з його поглядами. На нашу з ним думку, британська демократія в Новій Зеляндії — це був найкращий колонізаційний спосіб дев'ятнадцятого століття і ще в двадцятому велика надія білого людства. Які досягнення! 1830 року Те Раупарага із своїми людьми поїдає населення Акароа, а 1853 року має Нова Зеляндія парламентський устрій — це тоді, коли його ще не має багато німецьких країн. Минає сорок років, і мала демократія створює собі цілу низку прекрасних соціяльних законів, яких ще досі й світ не знав: новозеландський робітник і службовець бере участь у національному добробуті, дістає високу плату, має розумні умови праці, забезпечення на старі літа, охорону жіноцтва, дітей, хорих. Минуло всього тридцять років з того часу, як ці тягарі звалено на народне господарство — і Нова Зеляндія є та країна, що має відносно найбільший вивіз у світі; це не лише країна, що не знає убозтва, це навіть найбагатша країна в світі.
— Джіме, — сказав я, — чого ще більше може бажати новозеляндський робітник?
Джім зрозумів це запитання так, наче воно стосується особисто його.
