йому самому забезпечувала добрий заробіток, але тепер, за межами своєї професійної праці, він був гойний і гостинний.
Ми сіли знову в наше авто й поїхали далі, згори, в напрямкові до берегових скель. Краєвид ставав що-раз гарніший і багатіший. Навколо напівіталійський весняний пейзаж з південно-європейськими квітами й овочами. Оливкові дерева та горішина, що їх принесли сюди перші французькі поселенці, ростуть і досі там, широко розмножившись. Ростуть акації і мігдалі, цитрини й помаранчі, а по старих садах нащадки винограду з Бордо.
На одному місць звідки видно було шовковисту блакитну воду фіорду, а на другому боці червоні дахи Акароа й білі квіти по садах, я попросив Джіма спинитися, і ми викурили з ним цигару, раніш ніж поїхали далі. Я випитував у Джіма про подробиці одної жахливої історії, що сталася на цьому гарному півострові: про напад маорійського Наполеона — Те Раупарага — на тубільне плем'я, що колись тут жило, та про те, як це плем'я переможено й поїдено. Виявилося, що Джім мав добру шкільну освіту й розумівся на історії своєї батьківщини. Він знав і історію того першого французького поселення в Акароа, історію про шістдесять п'ять емігрантів на парусному кораблі „Le comte de Paris“ (Граф Паризький), що