Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/191

Ця сторінка вичитана

свого краю. І незабаром сиділи ми за столом під голим небом і їли холодне м'ясо. Офіціянт Джек після коктейля приніс австралійське пляшкове пиво і, зацікавлений, спинився біля нашого стола. Це був лондонський кухар, тільки дванадцять років замешкалий тут, він не вимовляв літери „г“ і не міг ще цілком перебороти деякої зневаги, говорячи про мешканців колоній, про тих провінціялів з Нової Зеляндії. „Але, сер“, казав він, „це таки добра країна. Тут добре працювати, тут кожен все одно, що сам собі хазяїн! Чеддерського сиру, сер? Зараз сер!“

А тимчасом я мусив відповідати шоферові Джімові. Отже, яка моя думка про домініон Нової Зеляндії?

— Найкраща країна в світі! — сказав я. — І найбагатіша країна в світі. А чи найщасливіше країна в світі — це мусите ви мені сказати, Джіме. Мені здається, що вам усім тут начеб-то трішки нудно. Нема у вас ніяких мистецтв, ні театру, ні музики…

Джім перебив мої слова. Адже в кожній новозеляндській місцевості є вже кіно з найновішими американськими ковбойськими фільмами. Що-правда, картини і таке… Але музика! Я говорив би цілком инакше, коли б тільки оглянув цьогорічну краєву виставку в Денедін! Новозеляндці їздили туди сотнями