Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/171

Цю сторінку схвалено

форміюм, ту подвійну огорожу, окопану ще ровом і на рогах па сполучену з планковими вежами, плетеними мов ліска, — те справжнє чудо військової штуки, та й не такої примітивної, як нові, дротом обведені окопи, — цю огорожу оточено звідусіль живим гарнізоном дебелих стовпів, що мають зображати богів і героїв, які тут сторожують. Вони повернули свої злющі обличчя назовні і виставили свої зажерливі язики ніби-то проти ворога, що стоїть облогою. Всередині палісади — високі й вузькі ворота з гарним подвійним склепінням зверху. З ребер цього склепіння вирізьблено картину так, що світло просвічує крізь діри. Я виходжу з Рангі з цих воріт і бачу, що ця дерев'яна пластика зображає якогось чоловіка, що сидить і в обіймах тримає жінку. Еге, це жінка з татуйованими губами, а його обличчя розмальоване спіралями, схожими на кучеряву папороть новозеляндського куща.

В одній руці, на стегні зігнутої жінки, тримає він вождівську булаву у формі римського меча. Обидва обличчя, з великими черепашними очима, не такі чудернацькі й перекривлені, як усюди передає маорійський різьбяр людське обличчя. Ні, мені здається, що з них світиться лагідне світло великої любови.