дуже добре знає, чому ото я вже три дні раз-у-раз ходжу до Вакареварева, вона знає, що ціль цих прогулок — жива людина на ім'я Рангі, а не чудеса гарячої води.
— Міс Рангі, — кажу я цілком серйозно, — тепер ви мені за ті два шілінги і шість пенсів, що я їх вам заплатив, а, крім цього, за те, що я вас гарно прошу, цілком докладно поясните, що означає ця різьба на фасаді будинку. Тільки, будь ласка, ніяких вивчених нісенітниць, що їх так люблять провідники! Не так, як там, унизу, коло гейзерів. Вчора й позавчора ви не договорили мені найважливіших фактів…
Нарешті таки дошкулив їй. Її очі вилискують. Ще трішки розгнівається, гадаю собі, і вона витягне язик, по маорійському, тим рухом, що означає: „Я тебе з'їм. Я вип'ю твою кров“. Рангі дуже пишається своїми функціями провідниці в районі гарячих джерел Вакареварева, і цю смішну професію оцінює вона цілком поважно.
— Ви кажете неправду, — починає вона войовниче. — Я вам уже двічі все пояснювала…
— Еге ж, — кажу я, — ви водили мене між гарячими фонтанами доти, поки я, нарешті, не вирішив навіть не заглядати в звичайний кухенний горнець. Я бачив великий