вони сами вже майже білі, ходять у кіно, в церкву, носять штани й глибоко щиро вірять у велику користь вовни для життя.
Але кеа — ні, кеа сіро-зелено-червона папуга південних Альп, вона не скорилася. Вона живе високо-високо в льодовикових горах своїм вільним розбійницьким життям, та шуліка honoris causa, овечі пасовиська добре знають її. Найстарші барани здригаються від її крику, схожого на м'явкання злої кішки. Я не знаю, чи той хижий крик був їй властивий уже споконвіку, чи, може, вона навчилася його тоді, як обрала собі професію шуліки, а не було там орла, щоб його крик можна було перейняти. Бо, кінець кінцем, це ж таки папуга, а папуги добре вміють наслідувати; вона чудесно перейняла м'явкання від кішок, що їх сюди привезли білі.
Так само стежила вона, ця надзвичайно розумна папуга, до певної пори за методами цивілізованої економії, а потім, добре перейнявши науку, вирішила робити так, як роблять господарі в колоніяльних країнах, що їх знає кеа:
Сідає на безборонне ягня, спокійнісінько шматує єдиний добрий нирковий товщ того ягняти й летить собі далі, а жертва її конає.
Так робить кеа, що, кінець-кінцем, таки залишається папугою.