місцева папуга, розумний птах, але з млявими безсилими крилами, і века, маорійська курка з її рештками крил на брунатному хребті, спокійна піхота, що ніколи не квапиться, — навіщо-бо?
Потім якось припливло з моря незвичне велике кану; а в ньому приїхав білий „пакега“ цеб-то бурякове обличчя. Він оглянув країну й подумав собі, що це чудовий край, хоч і небагатий на м'ясисту тварину. Була б цілком природна річ, коли б тоді білі почали їсти маорійців; так ні, вони їх, що-правда, винищували, але иншими способами. Цей перший білий „пакега“, капітан Кук (той, що його очі пізніше з'їдено на острові Оагу), ще й кількох годин не пробувши на березі, випустив тут своїх свиней, щоб попасти їх на папоротниках куща; і зараз таки, ей-ей, чудовий рідкий ківі побачив огидне рило, загрозу для мирного безкрилого птаства. Він досі не знав ніякого ворога, він не тікав і, зацікавившись, підходив ближче.
Треба вам сказати, що ці білі розпочали цікаву гру з новозеляндською природою, їхні свині, вівці, корови наситили маорійців так, що тепер вони могли один одного вбивати вже з инших причин, а не лише на те, щоб з'їсти; а ще ж білі дали їм рушниці і тепер це все пішло дуже хутко.
