Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/142

Цю сторінку схвалено

— Ластівки не вернуться. Хіба не бачиш, куди вони летять?

Він не розумів.

— Вони летять на південь! — і пустила сльозу.

Це була правда, і так скінчилася та новозеляндська історія з ластівками. Ластівки з Есекса досконально зрозуміли, що в антиподів на різдво велика спека та що в травні надходить зима; але вони не знали, що на південь від Нової Зеляндії нема нічого, крім вічного антарктичного льоду. Вони полетіли, консервативно, як справжні британські ластівки, на південь і не вернулися ніколи.

Ще не раз робили спроби акліматизувати ластівок у Новій Зеляндії. Та як тільки надходила осінь, вони кожного разу летіли на південь, на певну загибель.

Тому тепер у Новій Зеляндії можна побачити всіляку рослину й тварину старої Англії, тільки не ластівок. Не цілком пощастило зробити ці антиподичні острови британськими.