Сторінка:Аркадій Зекцер. 1905 рік на Поділлі. 1925.pdf/34

Мал. Ч. 4. Зворотня сторінка відозви Укр. Соц. демократів, а можливо, Всерос. Сел. Спілки.

[Див. мал. ч. 3.]

Характерну картину що до тодішнього стану села та його відношення до „монопольки“ малює справа селян с. Михайлівки на Гайсинщині.

Тутешні селяни надумали на підставі маніфесту 17. Жовтня закрити в своїм селі „монопольку“, через яку вони пропивали своє останнє добро. Склали на це приговора та й згадали ще в ньому за державний ліс, який оточував їхнє село, що він має бути їхній. Приговора склав із доручення 300 селян учитель церковнопарафіяльної школи Крошко.

„Усі біди й нещастя, що терпить наша люба батьківщина, походять не від бунтарів, як гадає уряд, а від селянського безземелля й злиднів та від купки адміністраторів, що покрівавили себе кров'ю людей-братів“, — так починався приговор, якого підписавши направили михайлівчани до голови Ради міністрів Вітте.

Приговор ставить урядові низку вимог, як от: скоріше скликати Думу, швидче здійснити (не на папері тільки, а справді) переведення в життя всіх громадських „свобод“, що оголошено в маніфесті, зрівняти селян у правах із рештою населення, задовольнити земельні потреби селян через нарізку селянам участків із державних, манастирських та поміщицьких земель, скасувати низку податків і нарешті, передати михайлівчанам ліс Михайлівський, всюди закрити „монопольки“ та завести загальне безплатне навчання.

Тільки задоволення цих вимог, зазначається в приговорі, може заспокоїти країну.

Наслідки цього приговору, як і всіх подібних йому — добре відомі всім.

Що до закриття „монопольок“ у місцевостях небезпечних через заворушення, то між губернатором та управителем акцизних зборів виникнув цікавий торг.

Спочатку Акцизне Управління дуже було незадоволене з ініціативи губернатора в цій справі й почало торгуватися, наказавши закривати монопольки тільки в де-які дні та години, наприклад, підчас ярмарку, коли скупчується сила народу. Але стихійний зріст заворушень примусив