великий посаг Україна має! Як же москаль обійдеться без цього посагу?
А ось це чудове окреслення „русскаго духа“.
„Здѣсь русскій дух, здѣсь Русью пахнет“, себ то: лоєм, спалениною і всяким можливим паскудством“.
Обзнайомлюючи з иньчими проміннями блискучого Тарасового генія, я не можу не звернути уваги читача на освітлення поетом найголовнішої, повсякчасної сути людського існування — на кохання.
Кохання Т. Шевченка таке інтимне, усіхстороннє, таке палке, щире й чисте, що, окрім євангелія, годі де небудь інде шукати чогось подібного.
Кохання своє до смерда поет ось як висловлює у свойому заклику до письменників: „Други мої, щирі мої! Пишіть, подайте голос за цю бідну брудну голоту, за цього безсловесного зневаженого смерда“.
А ось взірці кохання до батьківщини:
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших: тяжкі діла!
Як би їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину…
Т. Ш. „До мертвих і живих“.
А ось ще:
„Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе зплюндровано
За що, мамо, гинеш?
Т. Ш. „Розрита Могила“.
А от ці рядки:
„ . . . . . . . . мов у жаркім дикім степу Наддніпрянськім, миготіли передомною мученицькі тіни наших
