|
Як роса та до схід сонця, Т. Ш. „Катерина“. |
А ось думки Тараса про істнування всесвіта:
„Все йде, все минає — і краю немає…
Кудиж воно ділось, відкіля взялось?
— І дурень і мудрий нічого не знає.
Живе… умірає… Одне зацвіло,
А друге завяло, навіки завяло,
І лисття пожовкле вітри рознесли;
А сонечко встане, як перше вставало.
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім; і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять,
Як над Вавилоном, над його садами.
І над тим, що буде з нашими синами“.
Т. Ш. „Гайдамаки“.
У цих же „Гайдамаках“, описуючи жаховіття боротьби українського народа за свою незалежність зі шляхетською Польщею і висловлюючи свою розпуку з приводу виникнення тієї боротьби, Тарас ось що каже:
„От таке то було лихо
По всій Україні,
Гірше пекла… А завіщо,
За що люде гинуть?
Того-ж батька такі-ж діти,
Жити-б та брататься!
Ні, не вміли, не хотіли, —
Треба розєднаться!
Треба крови, брата крови,
Бо заздро, що в брата
Є в коморі і на дворі
І весело в хаті.
„Убєм брата! Зпалим хату!“
Сказали і сталось.
Всеб здається. Ні, на кару
Сироти остались, —
В сльозах росли, тай виросли:
Замучені руки
Розвязались, і кров за кров,
І муки за муки!
Болить серце, як згадаєш:
Старих славян діти
Впились кровю. А хто винен?“
Т. Шевченко „Гайдамаки“
