повернути кошти на купівлю книг про Росію (з Україною) для бібліотеки студентського Т-ва „Союз“ у Чернівцях (на Буковині). Сміло можу сказати, що ні один московський слов'янофіл не поширив в Австрії стільки „московських“ (російських) книжок, як я, український „сепаратист“. Я міг вважати свій план здійсненим, коли року 1876 у Львові двоє студентських товариств, українофільське „Дружній Лихварь“ й москофільське „Академическій кружокъ“, надумали з'єднатися, — і коли москофільський, власне рутенський, „Другъ“ видруковав з моєї вказівки кілька статтей на чистій „московській мові“ (що мусило, між иншим довести, що мова галицьких „общеруссовъ“ а-ні скільки не похожа на справжню „московську“ російську мову,) — в той же час визнав, що попередні писання галицьких „псевдо-общерусів“ — бридка макаронична мішанка, — й оповістив, що основою живої літератури у Галичині може бути тільки народня мова, се-б-то українська. Разом з тим „Другъ“ висловив бажання досліджувати народнє життя, особливо економичне, котрим цілком нехтували колишні галицькі партії, які бачили всю причину злиднів в народі „у п'янстві та лінощах“ 3 редакторів „Друга“ вийшли опісля перші галицькі соціалісти, котрі — у всякому-разі — першими, у Галичині зняли економичні питання, а так само й питання про об'єднання демократії русинської й польської…
Але я забігаю вперед. Повертаюсь до 1873 року. На початку цього року, ще в Італії, я отримав літографовану програму „Вперед“, а в-літку,
