Незабаром після того я виїхав за кордон на 2 роки, але пробув 3. На сам перед заїхав я до Берлину, через Варшаву й Познань. У Варшаві я наочно побачив «обрусєніє», а в Познані — «обпрусєніє». У Берлині я пробув 8 місяців саме під час найбільшого напруження війни з Францією. Я одвідував лекції (особливо Момсена) та бібліотеку, де студіював римську й церковну історію, я тоді підготовляв статті, з которих дві — «Духовное господство» та «Борьба за духовную власть и свободу совѣсти в XVI–XVII в.» — були видруковані в «Знаніи» й «Отечеств. Запискахъ,» — та перша глава моє праці: «Церковь и государство въ Римской Имперіи» не була пропущена цензурою у «Знаніи» й загинула в петербурзьких-редакційних архивах. Решту часу я віддавав ознайомленню з великим європейським містом і його життям, особливо політичним. Найбільш я одвідував збори робітників, де мене дивували три річи: охайність одежі робітників, їхня начитаність та те, що про соціальне питання ведуть розмову не найбідніщі, а найзаможніщі (й само собою найбільш освічені) робітники. Згадав я про це особливо тоді, коли приїхавши у 1873 році до Цюріху, я застав там силу молоді з Росії, а по між їх і київських знайомих, котрі запевняли, що російські селяне готові до соціальної революції, особливо — голодні самарці.
Невеликі зв'язки з вищими верствами берлинської людности, не минаючи студентів й професорів, не викликали у мене симпатій до Прусаків: по-за грубістю манер (я завважив, що у Бер-
