Сторінка:Із збірника І. Рудченка. Убогий та багатий і дівка-чорнявка (1920).djvu/27

Цю сторінку схвалено

»Викопати в саду велику яму й туди їх поскладати всіх і закопати.«

Так і зробили: гайдамаків заховали, а кухви поскладали в повітки й коні позачиняли, щоб ніхто не бачив, — та й живуть собі, остерігаючись того одного, отамана.

А той сердешний отаман сидів-сидів, а тоді набрав повний віз усякої матерії й поїхав у го́род, купив крамницю й почав торгувати.

Ото й познайомився з того багатиря сином.

Одного разу син і кличе його до себе в гості, а гайдамака й каже:

»Я тепер не піду, а піду в неділю; глядіть, щоб була гарна музика, щоб гарно погулять!«

— Добре, — каже син та й сказав батькові.

Вони й приготовились гарненько й музику кликнули.

Приходить і той купець у гості. Гуляли-гуляли, танцювали, а потім купець і каже:

»Чи нема якої дівчини, щоб потанцювала?«

Хазяїн і каже, що в нас є дівка-чорнявка.

Вона ввійшла, стала танцювати й як окрутнулась та й вихопила в нього з-за халяви ножа, замахнулась — і одрубала гайдамаці голову. Тоді всі наробили крику, то вона сказала:

»Цей той гайдамака, що тоді втік!«

Коли роздивились — аж правда.

Тоді все зібрали й його заховали, і поїхали в ліс до тієї хати — і там усе позабірали. А дівку-чорнявку з сином обвінчали.