*
Знову чути над Волгою остогидлого стогону,
Знов просякла слізьми аж до дна.
Не спинити жалібного дзвону.
І суне за труною труна.
Ех, позбулися панщини-барщини,
Вільні засіяли на червонім світанні!
…Погоріло у Саратовщині, не вродило у Самарщині,
Прахом пішло у Казані…
Захопило землі завжди врожайні —
Навіть в Уфі! Навіть на Уралі!
— Світ за очі, — втекти у шляхи безкрайні,
Від землі зрадливої, — далі!
Та куди втечеш! Невже у Вологдү?
Та чи краще здиблеш, — хто знає?
… І женеться ненажерна примара голоду.
І підстьобує, і підганяє.
На Вкраїну! Остання надія:
Хоч там перебутись до нового.
І, ніби журавлі у вирій,
Розтягнули підводами дорогу.
*
Нелегко і на Вкраїні:
Знищені місця найбільше хлібні;
На сонцеві краї — загрозливі тіні, —
Погоріло чи не все на півдні.
