будівництва церкви у 1363 р. (див. № 1) — фонтанчик був розташований біля неї[1].
Згадки про інші вірменські написи (наприклад, 1130, 1183, 1184, 1200, 1245, біля 1300 рр.), які трапляються в літературі, викликані нерозумінням вірменського тексту — саме тих даних про Львів, які подав у своїй географії С. Гювер-Агонц.
Висновки. З вірменських і вірмено-кипчацьких джерел, які стосуються історії давнього Львова, до нас дійшли нечисленні рештки, які, тим більше, заслуговують на пильну увагу. Їх можна використовувати не лише як синхронні, але й ретроспективні джерела.
Вони рельєфно показують роль Львова як торговельного центру, ареал інтересів якого охоплював побережжя Малої Азії (Кілікія), Поволжя (Новий Сарай), Крим, Молдавію. Для країн Сходу Львів, незважаючи на втрату незалежності Галицько-Волинською державою, залишався далі столицею королівства — як і до 1349 р. Можливо, що, згідно з інтерпретацією вістки "Венецької хроніки“. Казимир захопив Львів 26 серпня 1349 р. Зв'язки з Кілікією зберігалися і після підкорення її єгипетськими мамлюками. Джерела подають нові факти для висвітлення внутрішніх відносин в Галичині — національна і релігійна терпимість її князів проявилася в існуванні вірменського самоврядування у Львові, у створенні григоріанського єпископства в столиці, у якій, до речі, не було власного православного єпископства.
Зрозуміло, що обговорені джерела мають велике значення для історії львівської вірменської колонії, свідчать про її багаточисельність, великий економічний потенціал, широкі торговельні зв'язки, висвітлюють соціальну структуру. Вони допомагають зрозуміти історію вірменської церковної організації в Україні та, зокрема, у Львові.
Відомості у вірменських та вірмено-кипчацьких джерелах заслуговують, щоб їх ширше використовували при вивченні історії Львова ХIII-XIV ст. Для цього варто подбати про їх наукове видання з перекладом на українську мову.
- ↑ Бжшхниц. М. Вказ. пр. — С. 99. Пор. також: Дашкевич Я. Р., Трыярски Э. Армяно-кыпчакская надпись из Львова (1609 г.) и вопросы изучения средневековых памятников армянской эпиграфики // Rocznik Orientalistyczny. — Warsawa, 1973. T. 35. — Zesz. 2. — S. 125-126.
