важають на його національному гербі. Ось Поляки мають національний колїр: біло-червоний, Литовцї: біло-синїй, Жиди синьо-білий, Болгари: біло-зелено-червоний, Руські: біло-червоно-синїй і т. д., і то через те, що ті колїри є на їхніх національних гербах. То так і ми взяли зі свойого національного гербу головні краски, що на ньому містять ся, і склали свій національний колїр: жовто-синїй (бо ж герб — жовтий, чи золотий лев на синьому полї). Цї дві краски дуже до себе підходять, сполука їх дуже мила для ока, наш народ дуже собі їх сподобав та полюбив їх. Цї два колїри згадують ся частенько в наших народнїх піснях. І в народнїх думах, що то їх складали кобзарі, є згадки, що козаки свої чайки прикрашували золотими та синїми матеріями (от у думі про Самійла Кішку), то так і одно й друге — і те, що ті краски містять ся на нашому гербі, й те, що сполуку тих красок народ дуже любить — склало ся на те, що наш народ приняв собі сї колїри за національні відзнаки.
Тепер уже кожний свідомий Українець знає, що його національний колїр: жовто-синїй, а національний герб: лев!
Василь Верниволя.
Квокчуть, лопають ґранати,
В вікнах скло дзеленькотить,
На помостї в бідній хатї
Мати з хлопчиком сидить.
Притулило ся до мами
Хлопченя й дріжить як лист…
На дворі понад хатами
Куль страшенний чути свист.
Притулилось, тихо плаче,
Мати тїшить, а сама
Слово вимовити хоче,
І дріжить сама вона…
Промінь ясний, страх великий,
Заглядає ув вікно,
Дикий гомін, смертні крики
Помішали ся в одно.
— „Мамо, мамо“ — каже хлопчик —
„Защо люди бють людий?“
Він говорить… Чути — квокче,
І знаряд упав туди…
Квокчуть, лопають ґранати,
Хата та уже горить,
На помостї там, у хатї,
Мати з хлопчиком лежить…
Фрайштадт, 28. вересня 1915. р.
П. СОХА.
