ВАСИЛЬ СТЕФАНИК.
Присвячую політичним вязням.
Як то сталося, що жінки на ринку зробили недозволені збори, того ніхто добре не знає. Почалося від того, що стецівська жінка приїхала люта з Коломиї від сина, що сидить в криміналі.
— Малом під мурами не замерзла, не пускають тай решта. Ходжу по морозі, душа в мині стигне, кобим хоть зпоза ґратів уздріла його…
Жінок коло неї вже більше.
— Питаєте, за що сидит. А лихе його знає — за газети. Уздрів через вікно жандаря та запхав мені в пазуху якісь папері. А жандар обшукав його до голого тіла, перевернув хату догори ногами тай сів. Надумав, надумав тай каже мому чоловікови: ідіт за цев жидівков через дорогу, най зараз прийде. Прийшла жидівка, а жандар каже: Обшукай цю жінку, чи нема коло неї яких, паперів. І рихтіґ, витягла з пазухи ті папері, що мині син дав. Жандар урадувався, поперебирав ті папері тай каже хлопцеви: Ходіт зі мною на постерунок. Тай як пішов, то й до сегодни. Питала я, питала, розвідувала, аж чую, а він у криміналі в Коломиї…
Жінок щораз більше.
— А хоть бим і замерзла, то їду до него, то в мене наймиліша дитина, може він голоден, може його нендза їсть, може за ґратами замерзає. Старий кричит, на кого решта дітей маются лишити. — А я кажу йому: Як не хочеш завезти ід колії, то я, бігме, на колінах піду. Вздрів, що нема зо мнов шо робити, запрєг коні тай повіз. Сіла я в ту колію, пудит, гадаю, зараз буду його видіти…
Жінок уже зібралася велика громада, вже й чоловіки позаду з батогами поставали і поліцай вже підслухує.
— Та нім я найшла тот кримінал, заки я тамся добила, то най вас Бог боронит. Але трафився якийсь добрий панок тай каже до мене: Чо ти, жінко, під цим муром замерзаєш? А я плачу. Розповіла я йому, шо так і так і він завів мене в середину до криміналу. Стягнули з мене протокул, як я си називаю, як він си називає, відки…
Жандарм пробував розгонити, але з бабами то так легко не йде.
— Там виділа сина, відай ним так, від коли він, не тішилася. І не журіт си, мамо, і веселий він і каже: Тут нас сидит таких богато, нічо нам не буде, як який рік-два дістану, то ми молоді, тай відсидимо. Отак він мене розважує. Дивлюся на ті мури, на малі вікна з ґратами тай кажу йому: А деж ти тут, сину, годен два роки вітримати? Отак я з ним мінуточку побула тай гай, бабо, забирайся. Але мині і це добре…
