Сторінка:«Наша культура». 1936.pdf/164

Ця сторінка вичитана

164

Олександра Чернова :

За тих два роки юнак, звичайно, не багато навчився, але засвоїв мови, форми поводження, і по повороті став блискучим придворним кавалером. Веселий, привітний та скромний викликав він до себе загальну симпатію. Васільчіков за проф. Гельбінком приводить такі характеристичні риси Кирила Розумовського, як любов до рідного краю й правдомовність. Цариця Катерина, що поклала край кар'єрі Розумовських, пише про Кирила, що „былъ онъ оригинальнаго ума и приятенъ въ обращении“. Більш об'єктивного свідка тяжко собі уявити. Дійсно, Розумовські, перебуваючи при дворі серед інтриг і в такій милості в цариці, потрапили не мати ворогів та здобули загальну симпатію. Це може свідчити про чуттєві характери, не здібні до боротьби та переведення своєї волі. Дійсно, Олексій Розумовський, не вважаючи на фавор у цариці, не в силі був на неї вплинути хоч би, напр., у посуненні справи української делегації, що прибула до двору з меморіялом про нужди України. Удович, Лизогуб та Ханенко роками жили в Петербурзі, чекаючи розв'язання болючих питань. Єдине, що міг робити Олексій Розумовський, це готувати шлях для кар'єри свого брата. І він це робив. Року 1746 українські делегати дістали декларацію „о бытiи гетмана“. По тім — шлюб Кирила з нелюбою, висватаною царицею, Наталією Наришкиною, й зрештою апотеоза фікції кар'єри: 18-літній юнак — голова Петербурзької Академії Наук. Перебуваючи п'ять років перед цим без президента, Академія уявляла з себе „омуть, среди котораго отчаянно дѣйствовала геніяльная личность Ломоносова“ (Васільчіков).

Приведено ще одну характеристику Кирила Розумовського, що разом із тим кидає світло на Гр. Теплова та пояснює його ролю та значення, як опікуна, а пізніше прибічника останнього гетьмана. Ця характеристика належить Ломоносову, що в своїй опозиції німецькому засиллю російському культурному життю шукав у Кирила Розумовського підтримки, коли той став президентом Академії. В одному з своїх листів до Ів. Шувалова Ломоносов писав: „прерзидентъ нашъ добрый, но ввѣрился Теплову“. Вихований Тепловим, Кирило Розумовський ціле життя не позбавлявся його впливу. Вихователь і опікун за молодих років, пізніше Теплов став ніби то вартовим благонадійно сти гетьмана щодо Російської держави.

Гр. Теплов, син грубника в домі Псковсього архієрея, дістався до школи Прокоповича. Пiзнiш виїхав до Німеччини та здобуваючи там освіту, назавжди став прихильником західньо-европейської культури. По повороті року 1736-го був він призначений перекладчиком при Академії Наук. Живий, енергійний та честолюбний, поривався він наперед, але відсутність наукових здібностей ставала на перешкоді кар'єрі вченого, а походження закривало йому шлях до кар'єри дипломатичної. Теплов почав шукати інших способів. Завдяки м'якости Олексія Розумовського здобув він його довір'я, став виховником Кирила, здобув на нього вплив, натискував на всі пружини, щоб Кирило Розумовський був призначений президентом Академії. А діставши після того посаду асесора при Академії, став її фактичним головою.