Цю сторінку схвалено
— 27 —
і національний гніт над українською нацією не приняв би таких неймовірних розмірів, тоді б у них було б і те розвинене національне почуття, котре являється наслідком розвиненої національноі самосьвідомости та котрого в суперечності з собою т. Лукашевич не визнає в даний момент у українців.
Брак національної самосьвідомости накладає свій відбиток на всю еволюцію українського суспільства, творить його культурну та соціяльно-політичну відсталість. Завдяки цьому і розвиток українських партій носить особливый характер.[1]
В цьому бракові національної самосьвідомости причина
- ↑ Зауважимо тут ряд помилок в статті т. Лукашевіча, що до наших партій. Перш за все, опреділяючи радикально-демократичну партію і кажучи про неї, що вона уявляє собою сполучення украйнофільства з драгомановським напрямком, на наш погляд він абсолютно нічого не дає до розуміння цієї суперечної в своїй основі партії. Являючись наскрізь дрібнобуржуазною по своїй програмі, вона разом з тим зовсім позбавлена тієї революційности, котра в даний момент є властивою дрібній буржуазії. По тактиці своїй, таким чином, вона являється мирною, ми б сказали ліберальною. Причиною цього являється не її інтеллігентський характер, бо незрозуміло чому у с.-р.-ів, де теж величезну ролю грають інтеллігентські елементи, ми бачимо безумовну революційність. Розуміється, причини глибші. Вони заховані в тому, що в самій партії є елементи великої буржуазії промислової і аграрної — Семеренки, Леонтовичі, — наші будучі аграрії. Та й сама партія виникла із сполучення ціх, в свій час навіть і організаційно відокремлених елементів. Тому на наш погляд це „незаконное сожительство“ селянина з паном по мірі роста партії зруйнується. Далі. Ми знаходимо пропуски в числі українських партій такої организації, як українська Соціаль-демократична Спілка. Правда, організація ця не грає ніякої ролі в українському суспільстві. Правда, вона занадто невелика і неорганізована, порівнюючи хоч би і з радікально демократичною партією, — проте, знайомлячи з політичними течіями, слід би було згадати хоч кількома словами і про неї. Не можемо ще не звернути уваги читачів на прямо невірні погляди автора, що випливають із його занадто загальних і навіть застарілих відомостей про українські партії і відносини. Не можемо на при кінці ще не зауважити, що автор пускається в дуже рісковані підприємства, коли хоче довести буржуазну природу федералізму прикладом Драгоманова, у котрого нібито федералізм з'явився в період ліберализму. Це невірно. Федералізм його тісно звязаний з прудонізмом, вірніще з анархізмом. Вони обидва у Драгоманова з'явилися разом. Буржуазна природа анархізму, родила лібералізм, котрий, як остроумно каже Кавцький, „є анархізмом для небогатьох“. Проект перетворення Росії в сполучені штати Росії вироблений був ним в 80-х рр., тоді як його анархізм і федералізм був висловлений ще в кінці 70-х рр. в „Передньому слові до Громади“. Радимо авторові краще аналізом феде-
