Вікіджерела

Мартин Боруля/Дія друга: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
LehBot (обговорення | внесок)
Боти
129 968 редагувань
LintErrors/obsolete-tag
LehBot (обговорення | внесок)
Боти
129 968 редагувань
--
 
Рядок 14:
{{c|<small><i>За столом сидять Мартин, Гервасій і Матвій.</i></small>}}
 
 
<p>Г е р в а с і й. Так от яке діло, пане Мартине: ти знаєш, що я чоловік не бідний, Микола у мене один, то й він не буде бідувать; а в тебе одна дочка… Мій Микола і твоя Марися умісті виросли і полюбили одно другого, а ми з тобою давні приятелі… То як ти скажеш: чи не поженимо ми своїх дітей? Нехай давня наша приязнь закінчиться весіллям наших діток!.
Г е р в а с і й. Так от яке діло, пане Мартине: ти знаєш, що я чоловік не бідний, Микола у мене один, то й він не буде бідувать; а в тебе одна дочка… Мій Микола і твоя Марися умісті виросли і полюбили одно другого, а ми з тобою давні приятелі… То як ти скажеш: чи не поженимо ми своїх дітей? Нехай давня наша приязнь закінчиться весіллям наших діток!.
<p>М а т в і й. І я з охотою потанцюю на весіллі свого хрещеника! Ану, Мартине, рішайте, бо мені вже й танцювать схотілось!
 
<p>М а р т и н. Так-то так, приятелю мій, я знаю, що ти не бідний, і, може, справді діти наші любляться, та не випада тепер віддать мені Марисю за твого Миколу.
М а т в і й. І я з охотою потанцюю на весіллі свого хрещеника! Ану, Мартине, рішайте, бо мені вже й танцювать схотілось!
<p>Г е р в а с і й. Чого так?!
 
<p>М а р т и н. Дочка моя дворянка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник… так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…
М а р т и н. Так-то так, приятелю мій, я знаю, що ти не бідний, і, може, справді діти наші любляться, та не випада тепер віддать мені Марисю за твого Миколу.
<p>Г е р в а с і й. Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським…
 
<p>М а р т и н. Що мені Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурського на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем, то це ще не велика жеч! І мій Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться на Тридурській, і ми зовсім тоді порівняємся з Красовським!
Г е р в а с і й. Чого так?!
<p>Г е р в а с і й. Далеко ходить! Красовський вчений, лікар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, — вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський з’їсть тебе!.
 
<p>М а р т и н. Подавиться, пане Гервасію, подавиться — я глевкий!
М а р т и н. Дочка моя дворянка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник… так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…
<p>М а т в і й. Глядіть, щоб він вас не підпік, ха-ха-ха!
 
<p>Г е р в а с і й. Що ж ти тепер зробиш? От він не хоче, щоб ти сидів на його власності, — і вибирайся! А сам не підеш — під руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуться за межу зо всім збіжжям! Що там рівняться!.
Г е р в а с і й. Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським…
<p>М а р т и н. Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадідівського грунту?! О-о!. Та хто посміє? А стрічний іск, а апеляція? Я його ще в острог посадю за обіду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло і яке теля мій син!
 
<p>Г е р в а с і й. Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб’єшся, і Красовський тебе випре звідціля!
М а р т и н. Що мені Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурського на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем, то це ще не велика жеч! І мій Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться на Тридурській, і ми зовсім тоді порівняємся з Красовським!
<p>М а р т и н. Не діжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як і він. (Б’є себе в груди.) Уродзоний шляхтич Мартин, Генадієв син, внук Матвія Кардова, правнук Протасія Гервасієва, Боруля з сином Степаном, герба Тшівдар!. О, стокроць дяблів його мамці і його таткові!
 
<p>Г е р в а с і й. Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?. А звідкіля, що означа те слово Тшівдар, ти сам не знаєш.
Г е р в а с і й. Далеко ходить! Красовський вчений, лікар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, — вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський з’їсть тебе!.
<p>М а р т и н. А нащо мені знать? Герб — то єсть знак шляхетського достоїнства!
 
<p>Г е р в а с і й. Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всі шляхтичі і всі дворяни, тільки щабльові.
<p>М а р т ви і йн. Ха-ха-ха! Щабльові? Як-тоПодавиться, пане Гервасію, щабльові?подавиться — я глевкий!
 
<p>Г е р в а с і й. Такі, виходить, маленькі, що повипадали крізь щаблі своїх не вшитих лубками возів і розгубились… Одно слово, голопуза шляхта!
<p>М а т в і й. ХаГлядіть, щоб він вас не підпік, ха-ха-ха!
 
<p>М а р т и н. Може, ти й щабльовий, і голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не віриш? У мене є копія з протоколу депутатського собранія, коли хочеш — покажу; Я і сам не знав, а тепер довідався, що прапрадід мій був стражником таможеного скарбу і на його бумагах підписаний сам суперетендент Севастян Подлевський… от що! І у Красовського не кращі бумаги.
Г е р в а с і й. Що ж ти тепер зробиш? От він не хоче, щоб ти сидів на його власності, — і вибирайся! А сам не підеш — під руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуться за межу зо всім збіжжям! Що там рівняться!.
<p>Г е р в а с і й. Що там бумаги! Красовський на лікаря вивчився, то йому і шляхетство пристало. Тепер він їздить у калясі, його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги — тьфу! І в мене було їх доволі, а тілько я переконався, що нам дворянство так личить, як корові сідло.
 
<p>М а р т и н. Може, ти й корова; а мій прапрадід…
М а р т и н. Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадідівського грунту?! О-о!. Та хто посміє? А стрічний іск, а апеляція? Я його ще в острог посадю за обіду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло і яке теля мій син!
<p>Г е р в а с і й. Був стражник? Чув! А мій був підкоморий!
 
<p>М а р т и н. Твій під коморою тілько сидів, то інша жеч…
Г е р в а с і й. Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб’єшся, і Красовський тебе випре звідціля!
<p>Г е р в а с і й. А твій стеріг тієї самої, комори, де мій сидів?.
 
<p>М а т в і й. Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще полаєтесь! Цо там по титулі — коли нема ніц в шкатулі!. Краще, пане Мартине, віддайте Марисю за Миколу та зап’ємо могорич!
М а р т и н. Не діжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як і він. (Б’є себе в груди.) Уродзоний шляхтич Мартин, Генадієв син, внук Матвія Кардова, правнук Протасія Гервасієва, Боруля з сином Степаном, герба Тшівдар!. О, стокроць дяблів його мамці і його таткові!
<p>М а р т и н. Ні, пане Дульський… У мене, слава богу, є і в шкатулі… Я на другій линії…
 
<p>Г е р в а с і й. Він дворянин!
Г е р в а с і й. Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?. А звідкіля, що означа те слово Тшівдар, ти сам не знаєш.
<p>М а р т и н. Щоб ти знав!
 
<p>Г е р в а с і й. Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову має, то дворянин, а вже як неграмотні дворяне, то…
М а р т и н. А нащо мені знать? Герб — то єсть знак шляхетського достоїнства!
<p>М а р т и н. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!. А я й скоропись розбираю.
 
<p>Г е р в а с і й. По батьківському молитвенику тепліше молиться.
Г е р в а с і й. Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всі шляхтичі і всі дворяни, тільки щабльові.
<p>М а т в і й. Ну, годі, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до титулу, якщо немає нічого в гаманці!.
 
<p>Г е р в а с і й. І справді! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!. Прощайте, пане уродзоний! Тілько глядіть, щоб не чухалися, як дворянство крізь щаблі випаде. (Іде.)
М а т в і й. Ха-ха-ха! Щабльові? Як-то, пане Гервасію, щабльові?
<p>М а р т и н. Не журись, у нас вози лубками вшиті!
 
<p>М а т в і й. От і не вгадав: думав могорич пить, а піднесли дулю, — і ніс, здається, не свербів.
Г е р в а с і й. Такі, виходить, маленькі, що повипадали крізь щаблі своїх не вшитих лубками возів і розгубились… Одно слово, голопуза шляхта!
<p>М а р т и н. Чого ж, милості просю: сідайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.
 
<p>Г е р в а с і й. Де вже нам з дворянами за одним столом сидіть. (Пішов.)
М а т в і й. Ха-ха-ха!
<p>М а т в і й. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
 
<p>М а р т и н. Оставайся, закусимо.
М а р т и н. Може, ти й щабльовий, і голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не віриш? У мене є копія з протоколу депутатського собранія, коли хочеш — покажу; Я і сам не знав, а тепер довідався, що прапрадід мій був стражником таможеного скарбу і на його бумагах підписаний сам суперетендент Севастян Подлевський… от що! І у Красовського не кращі бумаги.
<p>М а т в і й. Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умісті прийшли, умісті й вийдем… Іще раз скажу: жаль, що ви не віддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубіяка…
 
<p>М а р т и н. Я й сам знаю… так не рівня по званію.
Г е р в а с і й. Що там бумаги! Красовський на лікаря вивчився, то йому і шляхетство пристало. Тепер він їздить у калясі, його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги — тьфу! І в мене було їх доволі, а тілько я переконався, що нам дворянство так личить, як корові сідло.
<p>М а т в і й. До зобачення! (На відході.) Може, ще роздумаєте і на тройцю потанцюємо! (Пішов.)
 
М а р т и н. Може, ти й корова; а мій прапрадід…
 
Г е р в а с і й. Був стражник? Чув! А мій був підкоморий!
 
М а р т и н. Твій під коморою тілько сидів, то інша жеч…
 
Г е р в а с і й. А твій стеріг тієї самої, комори, де мій сидів?.
 
М а т в і й. Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще полаєтесь! Цо там по титулі — коли нема ніц в шкатулі!. Краще, пане Мартине, віддайте Марисю за Миколу та зап’ємо могорич!
 
М а р т и н. Ні, пане Дульський… У мене, слава богу, є і в шкатулі… Я на другій линії…
 
Г е р в а с і й. Він дворянин!
 
М а р т и н. Щоб ти знав!
 
Г е р в а с і й. Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову має, то дворянин, а вже як неграмотні дворяне, то…
 
М а р т и н. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!. А я й скоропись розбираю.
 
Г е р в а с і й. По батьківському молитвенику тепліше молиться.
 
М а т в і й. Ну, годі, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до титулу, якщо немає нічого в гаманці!.
 
Г е р в а с і й. І справді! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!. Прощайте, пане уродзоний! Тілько глядіть, щоб не чухалися, як дворянство крізь щаблі випаде. (Іде.)
 
М а р т и н. Не журись, у нас вози лубками вшиті!
 
М а т в і й. От і не вгадав: думав могорич пить, а піднесли дулю, — і ніс, здається, не свербів.
 
М а р т и н. Чого ж, милості просю: сідайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.
 
Г е р в а с і й. Де вже нам з дворянами за одним столом сидіть. (Пішов.)
 
М а т в і й. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
 
М а р т и н. Оставайся, закусимо.
 
М а т в і й. Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умісті прийшли, умісті й вийдем… Іще раз скажу: жаль, що ви не віддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубіяка…
 
М а р т и н. Я й сам знаю… так не рівня по званію.
 
М а т в і й. До зобачення! (На відході.) Може, ще роздумаєте і на тройцю потанцюємо! (Пішов.)
 
== {{c|<small><i>ЯВА II</i></small>}} ==
Рядок 63 ⟶ 107:
{{c|<small>Мартин, а потім Палажка.</small>}}
 
 
<p>М а р т и н (один). Може, й на тройцю потанцюємо, тілько не на Миколинім весіллі. Бач, хлоп, підніжок пана Красовського! Туди ж, у рідню лізе, — умийся попереду!. Якби не в моїй хаті, єй, наплював би Гервасієві у самісіньку пику за його хлопські речі… І він зо мною рівняється!. Далеко!. От як приїде сьогодня з города наш жених — губернський секретар-регістратор, — тоді милості просю подивиться, за кого Боруля віддає свою дочку!. Ха!
М а р т и н (один). Може, й на тройцю потанцюємо, тілько не на Миколинім весіллі. Бач, хлоп, підніжок пана Красовського! Туди ж, у рідню лізе, — умийся попереду!. Якби не в моїй хаті, єй, наплював би Гервасієві у самісіньку пику за його хлопські речі… І він зо мною рівняється!. Далеко!. От як приїде сьогодня з города наш жених — губернський секретар-регістратор, — тоді милості просю подивиться, за кого Боруля віддає свою дочку!. Ха!
<p>{{c|<small>Входе Палажка.</small>}}
 
<p>П а л а ж к а. Чого це Гервасій і Матвій заходили?
{{c|<small>Входе Палажка.</small>}}
<p>М а р т и н. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.
 
<p>П а л а ж к а. От і слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.
П а л а ж к а. Чого це Гервасій і Матвій заходили?
<p>М а р т и н. І хлоп.
 
<p>П а л а ж к а. Такий, як і ми.
М а р т и н. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.
<p>М а р т и н. Дурна!
 
<p>П а л а ж к а. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?
П а л а ж к а. От і слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.
<p>М а р т и н. Сліпа!
 
<p>П а л а ж к а. Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило.
<p>М а р т и н. Глуха!І хлоп.
 
<p>П а л а ж к а. Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!
П а л а ж к а. Такий, як і ми.
<p>М а р т и н (набік). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи мені — тії бачила ту бумагу, що Степан привіз?
 
<p>П а л а ж к а. Бачила.
<p>М а р т и н. І чула, що він читав у бумазі?Дурна!
 
<p>П а л а ж к а. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.
П а л а ж к а. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?
<p>М а р т и н. Діло шість місяців в герольдії, не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, а я дочку віддам за мужика!. Що ж то я з глузду з’їхав, чи як?
 
<p>П а л а ж к а. Здається мені, що з’їхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується…
М а р т и н. Сліпа!
<p>М а р т и н. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумієш?
 
<p>П а л а ж к а. Одно розумію, що ти стерявся розумом.
П а л а ж к а. Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило.
<p>М а р т и н. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тяме — як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!
 
<p>П а л а ж к а. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.
М а р т и н. Глуха!
<p>М а р т и н. Що ти з нею будеш балакать?. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!
 
<p>П а л а ж к а. А де ж він у біса, той… ростератор?
П а л а ж к а. Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!
<p>М а р т и н. Регістратор.
 
<p>П а л а ж к а. Та не вимовлю.
М а р т и н (набік). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи мені — тії бачила ту бумагу, що Степан привіз?
<p>М а р т и н. Ото-то ж боже! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степанові на од’їзді — чула?
 
<p>П а л а ж к а. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха — тілько роздратував мене… Ну, а Марися?. Ти ж її питав, — може, вона не схоче?
П а л а ж к а. Бачила.
<p>М а р т и н. І питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!
 
<p>П а л а ж к а. Дай боже! Хіба я їй ворог?
М а р т и н. І чула, що він читав у бумазі?
<p>М а р т и н. I я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!. Тілько ти, Палазю-душко, зділа.й милость, не супереч мені, слухай мене.
 
<p>П а л а ж к а. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.
П а л а ж к а. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.
<p>М а р т и н. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
 
<p>П а л а ж к а. А коли ж приїде жених?
М а р т и н. Діло шість місяців в герольдії, не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, а я дочку віддам за мужика!. Що ж то я з глузду з’їхав, чи як?
<p>М а р т и н. От Омелько привезе звістку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствія вийдуть.
 
<p>П а л а ж к а. То я ж зараз і піду, бо, може, сьогодня й привезе.
П а л а ж к а. Здається мені, що з’їхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується…
<p>М а р т и н. Іди, іди, душко! Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські.
 
<p>{{c|<small>Палажка пішла.</small>}}
М а р т и н. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумієш?
 
П а л а ж к а. Одно розумію, що ти стерявся розумом.
 
М а р т и н. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тяме — як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!
 
П а л а ж к а. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.
 
М а р т и н. Що ти з нею будеш балакать?. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!
 
П а л а ж к а. А де ж він у біса, той… ростератор?
 
М а р т и н. Регістратор.
 
П а л а ж к а. Та не вимовлю.
 
М а р т и н. Ото-то ж боже! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степанові на од’їзді — чула?
 
П а л а ж к а. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха — тілько роздратував мене… Ну, а Марися?. Ти ж її питав, — може, вона не схоче?
 
М а р т и н. І питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!
 
П а л а ж к а. Дай боже! Хіба я їй ворог?
 
М а р т и н. I я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!. Тілько ти, Палазю-душко, зділа.й милость, не супереч мені, слухай мене.
 
П а л а ж к а. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.
 
М а р т и н. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
 
П а л а ж к а. А коли ж приїде жених?
 
М а р т и н. От Омелько привезе звістку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствія вийдуть.
 
П а л а ж к а. То я ж зараз і піду, бо, може, сьогодня й привезе.
 
М а р т и н. Іди, іди, душко! Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські.
 
{{c|<small>Палажка пішла.</small>}}
 
== {{c|<small><i>ЯВА III</i></small>}} ==
Рядок 107 ⟶ 190:
{{c|<small>Мартин, а потім Трохим і Омелько.</small>}}
 
 
<p>М а р т и н (один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечір Протасія; він гарно і багато уміє балакать… А важко і в дворянстві жить: розходу, розходу, — самим уробить якось, не приходиться…
М а р т и н (один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечір Протасія; він гарно і багато уміє балакать… А важко і в дворянстві жить: розходу, розходу, — самим уробить якось, не приходиться…
<p>{{c|<small>Входе Трохим.</small>}}
 
<p>Т р о х и м. Пане! Наших дві пари волів і дві корови зайняв економ у двір.
{{c|<small>Входе Трохим.</small>}}
<p>М а р т и н. Де ж вони паслись?
 
<p>Т р о х и м. Та в череді, з череди й зайняв!
Т р о х и м. Пане! Наших дві пари волів і дві корови зайняв економ у двір.
<p>М а р т и н. Як він смів?!
 
<p>Т р о х и м. Так пан Красовський звелів.
М а р т и н. Де ж вони паслись?
<p>М а р т и н. О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака! Грабитель! За що ж?
 
<p>Т р о х и м. Каже, що на вас накинули чинш і поки не заплатите — не віддасть.
Т р о х и м. Та в череді, з череди й зайняв!
<p>М а р т и н. Не віддасть?. Бери палицю і мені знайди доброго дрючка!. Я їм покажу… Я… Ми їм покажемо!
 
<p>Т р о х и м. Ні, пане, я не піду. Він похваляється і вам на спині горба зробить. Каже: Боруля добивається бумажного горба, а я йому на спині горба надрюкую.
<p>М а р т и н. ХтоЯк цевін казавсмів?!
 
<p>Т р о х и м. Економ.
Т р о х и м. Так пан Красовський звелів.
<p>М а р т и н. О, хлоп поганий! Він, наймит Красовського, мені горба зробе? Мені?. Та я… Запрягай коней, поїду зараз в стан! Це грабіж, грабіж!…
 
<p>Т р о х и м. Нема ж натачанки ще з города.
М а р т и н. О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака! Грабитель! За що ж?
<p>М а р т и н. Біжи до Сидоровички, позич.
 
<p>{{c|<small>Трохим пішов.</small>}}
Т р о х и м. Каже, що на вас накинули чинш і поки не заплатите — не віддасть.
<p>Граблять!. Граб… Граб… Це мені ще і на руку — нехай граблять!. Разом за все отвіт даси! Ні, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що діло в герольдії… апеляція… стрічний іск йому в печінку сіли… О пресвята діво! Вмішайся в моє діло, поможи мені ворога свого доканать.
 
<p>{{c|<small>Входе Трохим</small>}}
М а р т и н. Не віддасть?. Бери палицю і мені знайди доброго дрючка!. Я їм покажу… Я… Ми їм покажемо!
<p>Т р о х и м. Там прийшов Омелько.
 
<p>М а р т и н. Який Омелько?
Т р о х и м. Ні, пане, я не піду. Він похваляється і вам на спині горба зробить. Каже: Боруля добивається бумажного горба, а я йому на спині горба надрюкую.
<p>Т р о х и м. Та наш же Омелько.
 
<p>М а р т и н. Сам?
<p>ТМ а р о хт и мн. Сам.Хто це казав?
 
<p>М а р т и н (набік). Що ж це за знак: і забарився, і жениха не привіз? (До Трохима.) Запрягай же свіжих коней у нашу натачанку, та поїдемо зо мною у стан, а Омелько нехай зараз іде в хату…
<p>Т р о х и м. Він боїться іти в хатуЕконом.
 
<p>М а р т и н. Чи ти не здурів? Чого він боїться?
М а р т и н. О, хлоп поганий! Він, наймит Красовського, мені горба зробе? Мені?. Та я… Запрягай коней, поїду зараз в стан! Це грабіж, грабіж!…
<p>Т р о х и м. Та коней наших покрали в городі.
 
<p>М а р т и н. Як?. О господи! Нова напасть… Тягни його сюди, за чуба тягни! (Біжить до дверей.) Омелько! Ірод! Супостат! Іди в хату!
Т р о х и м. Нема ж натачанки ще з города.
<p>{{c|<small>Входе Омелько, босий.</small>}}
 
<p>М а р т и н. Де коні, азіят?
М а р т и н. Біжи до Сидоровички, позич.
<p>О м е л ь к о. Украли.
 
<p>М а р т и н. Украли?
{{c|<small>Трохим пішов.</small>}}
<p>О м е л ь к о. І чоботи, і кобеняк украли…
 
<p>М а р т и н. Як же в тебе голови не вкрали?
Граблять!. Граб… Граб… Це мені ще і на руку — нехай граблять!. Разом за все отвіт даси! Ні, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що діло в герольдії… апеляція… стрічний іск йому в печінку сіли… О пресвята діво! Вмішайся в моє діло, поможи мені ворога свого доканать.
<p>О м е л ь к о. Бо нікому не потрібна: у кожного є своя, хоч поганенька.
 
<p>М а р т и н. Що ж мені тепер з тобою робить? Га? Що?. Бодай ти галушки не проковтнув, щоб ти вареником подавився, кажи: шкуру з тебе здерти?. Розказуй, анахтема, як було діло?
{{c|<small>Входе Трохим</small>}}
<p>О м е л ь к о. Та так було діло. То як приїхали ми з паничем, зараз понаходило тих судейських видимо-невидимо. Послали за горілкою, панич достали сало, курей і прийнялися трощить та пить. А далі, спасибі їм, і мене почастували; а чарка така, що й собака не перескочить; я довго не хотів випить повної і таки випив; випив, закусив салом — у мене з дому було своє сало і хліб…
 
<p>М а р т и н. Мерщій розказуй! Ти з мене печінки витягнеш.
Т р о х и м. Там прийшов Омелько.
<p>О м е л ь к о. Не перебаранчайте, пане, бо ви мене зіб’єте з пантелику.
 
<p>М а р т и н. Я тебе з ніг зіб’ю і шерсть на тобі вискубу!
М а р т и н. Який Омелько?
<p>О м е л ь к о. От я й забув, що казав.
 
<p>М а р т и н. Говори, говори, бісова патяка, буду мовчать, говори!.
Т р о х и м. Та наш же Омелько.
<p>О м е л ь к о. Випив, закусив салом.
 
<p>М а р т и н. Ну?
М а р т и н. Сам?
<p>О м е л ь к о. У мене з дому було своє сало і хліб.
 
<p>М а р т и н (крізь зуби). Чув, чув!.
Т р о х и м. Сам.
<p>О м е л ь к о. Напоїв коней і хотів спать лягать, а тут, спасибі їм, ще піднесли… Потім третій раз почастували, і вже не скажу вам: чи частували ще й четвертий раз, чи ні, бо не пам’ятаю, як і заснув. Вранці, до схід сонця, прокинувся — не можу голови підвести… Почав пригадувать: де я? Не пригадаю. Глянув набік: чиїсь босі ноги на полудрабку. Що воно за твар, думаю собі, втислася до мене на повозку, чи не Горпина. Далі думаю: коли є ноги, то повинна буть і голова, — а голови не видко, тілько моя, та й своєї голови не бачу, а чую, що на в’язах щось таке важке теліпається, мов хто начепив клунок з піском… Помалу-помалу підвів я голову. Дивлюсь: нікого нема, кругом чужа оселя… Боже мій! Тут зразу голова моя зробилась легка, як вівсяна полова, і я догадався, де я і що зо мною було! Схопивсь… сюди, туди — нема ні коней, ні чобіт, ні кобеняка! Сів я та й заплакав.
 
<p>М а р т и н. Заплакав?
М а р т и н (набік). Що ж це за знак: і забарився, і жениха не привіз? (До Трохима.) Запрягай же свіжих коней у нашу натачанку, та поїдемо зо мною у стан, а Омелько нехай зараз іде в хату…
<p>О м е л ь к о. Заплакав. Гіркими сльозами заплакав: чоботи були настоящі шкапові і кобеняк…
 
<p>М а р т и н. Луципір! А коней тобі не жаль?
Т р о х и м. Він боїться іти в хату.
<p>О м е л ь к о. Та коні знайдуться, бо там якийсь судейський, з мідною бляхою на грудях, списав усе: і як коней звуть на ймення, і до якого полудрабка котра коняка була прив’язана, і полудрабки розгляділи, — усе як слід, я розказав усі прикмети. Записали і те, що як удариш батогом, то Кулкат крутить хвостом собе а, Зозуля крутить хвостом цабе, — все записали, коні знайдуться!. (Зітхає.) А чоботи і кобеняк…
 
<p>М а р т и н. Геть з очей, паршивий робітник! Тобі гиндика пасти, а не коней глядіть! Самі кращі коні пропали! Будеш же ти одслужувать мені за коней шість літ.
М а р т и н. Чи ти не здурів? Чого він боїться?
<p>О м е л ь к о. А буду. Таке діло. (Набік.) А хто ж мені одслуже за чоботи та за кобеняк? Якби не ти, то я б їх і не брав.
 
<p>М а р т и н (до Трохима). Біжи до Сидоровички, візьми натачанку чи візок, запрягай коней, та хоч уночі поїдемо до станового.
Т р о х и м. Та коней наших покрали в городі.
<p>{{c|<small>Трохим вийшов.</small>}}
 
<p>(Омелькові). Ти чого стоїш? Пішов, не печи моїх очей!
М а р т и н. Як?. О господи! Нова напасть… Тягни його сюди, за чуба тягни! (Біжить до дверей.) Омелько! Ірод! Супостат! Іди в хату!
<p>О м е л ь к о. Та тут ще лист від панича.
 
<p>М а р т и н. Чого ж мовчиш? Давай мерщій, шелепа!
{{c|<small>Входе Омелько, босий.</small>}}
<p>О м е л ь к о (достає з шапки). Та не гримайте ж хоч за листа, бачите, зашив як далеко — боявся, щоб хто не вкрав. Думаю: «Хоч шапку і вкраде, то лист буде цілий, чорта з два найде». Нате.
 
<p>М а р т и н (прочитавши). Що його робить?. Жених обіщав приїхать, як коней пришлю за натачанкою… Тут грабіж… там коней покрали!. Памороки забило… (До Омелька.) Іди, розумна голово, надівай постоли, поїдем зо мною у стан, а Трохим поїде в город зараз же, щоб завтра і натачанку привіз… Упряж де ти зоставив?
М а р т и н. Де коні, азіят?
<p>О м е л ь к о. Злодії взяли, тілько черезсідельник зостався.
 
<p>М а р т и н. Щоб ти на ньому повісився! І упряж позич в Сидоровички.
<p>О м е л ь к о. А коней яких запрягать?Украли.
 
<p>М а р т и н. Не питай мене!. І дорогою не балакай до мене, бо я тебе, каплоуха собако, чисто всього обпатраю!
М а р т и н. Украли?
<p>О м е л ь к о. Ну й сердитий… Що то пан! (Пішов.)
 
<p>М а р т и н (один). І язик став як кілок, і в роті пересохло!. А синок… синок!. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…
О м е л ь к о. І чоботи, і кобеняк украли…
<p>{{c|<small>Входе Омелько.</small>}}
 
<p>Ти чого знову у вічі лізеш? Кортить, щоб поскуб?
М а р т и н. Як же в тебе голови не вкрали?
<p>О м е л ь к о. Письмоводитель станового приїхав, питається, чи ви дома, та я не знав, що й сказать, боявся, щоб не лаяли… Що йому сказать?
 
<p>М а р т и н. Зви! Проси! Бачиш — дома, хіба тобі повилазило?
О м е л ь к о. Бо нікому не потрібна: у кожного є своя, хоч поганенька.
<p>{{c|<small>Омелько вийшов. Мартин біжить до бокових дверей.</small>}}
 
<p>Палажко! Письмоводитель приїхав… І-і! Я й забув, що її нема! Марисю! Пошли за матір’ю до Сидоровички, а сама вари вареники, печи курчат, нехай дівчата печериць назбирають, у сметані насмажиш, та яєць звари уснятку і молока спар!. Нехай Омелько порося заколить… Та квас, квас щоб був, бо він раз у раз з похмілля… Певно, привіз утвержденіє в дворянстві. Отепер, пане Красовський, я тобі покажу, яке я бидло і яке теля мій син… (До дверей.) А, Нефодій Осипович! Пожалуйте, пожалуйте, дорогий гостю!.
М а р т и н. Що ж мені тепер з тобою робить? Га? Що?. Бодай ти галушки не проковтнув, щоб ти вареником подавився, кажи: шкуру з тебе здерти?. Розказуй, анахтема, як було діло?
<p>{{c|<small>Завіса.</small>}}
 
О м е л ь к о. Та так було діло. То як приїхали ми з паничем, зараз понаходило тих судейських видимо-невидимо. Послали за горілкою, панич достали сало, курей і прийнялися трощить та пить. А далі, спасибі їм, і мене почастували; а чарка така, що й собака не перескочить; я довго не хотів випить повної і таки випив; випив, закусив салом — у мене з дому було своє сало і хліб…
 
М а р т и н. Мерщій розказуй! Ти з мене печінки витягнеш.
 
О м е л ь к о. Не перебаранчайте, пане, бо ви мене зіб’єте з пантелику.
 
М а р т и н. Я тебе з ніг зіб’ю і шерсть на тобі вискубу!
 
О м е л ь к о. От я й забув, що казав.
 
М а р т и н. Говори, говори, бісова патяка, буду мовчать, говори!.
 
О м е л ь к о. Випив, закусив салом.
 
М а р т и н. Ну?
 
О м е л ь к о. У мене з дому було своє сало і хліб.
 
М а р т и н (крізь зуби). Чув, чув!.
 
О м е л ь к о. Напоїв коней і хотів спать лягать, а тут, спасибі їм, ще піднесли… Потім третій раз почастували, і вже не скажу вам: чи частували ще й четвертий раз, чи ні, бо не пам’ятаю, як і заснув. Вранці, до схід сонця, прокинувся — не можу голови підвести… Почав пригадувать: де я? Не пригадаю. Глянув набік: чиїсь босі ноги на полудрабку. Що воно за твар, думаю собі, втислася до мене на повозку, чи не Горпина. Далі думаю: коли є ноги, то повинна буть і голова, — а голови не видко, тілько моя, та й своєї голови не бачу, а чую, що на в’язах щось таке важке теліпається, мов хто начепив клунок з піском… Помалу-помалу підвів я голову. Дивлюсь: нікого нема, кругом чужа оселя… Боже мій! Тут зразу голова моя зробилась легка, як вівсяна полова, і я догадався, де я і що зо мною було! Схопивсь… сюди, туди — нема ні коней, ні чобіт, ні кобеняка! Сів я та й заплакав.
 
М а р т и н. Заплакав?
 
О м е л ь к о. Заплакав. Гіркими сльозами заплакав: чоботи були настоящі шкапові і кобеняк…
 
М а р т и н. Луципір! А коней тобі не жаль?
 
О м е л ь к о. Та коні знайдуться, бо там якийсь судейський, з мідною бляхою на грудях, списав усе: і як коней звуть на ймення, і до якого полудрабка котра коняка була прив’язана, і полудрабки розгляділи, — усе як слід, я розказав усі прикмети. Записали і те, що як удариш батогом, то Кулкат крутить хвостом собе а, Зозуля крутить хвостом цабе, — все записали, коні знайдуться!. (Зітхає.) А чоботи і кобеняк…
 
М а р т и н. Геть з очей, паршивий робітник! Тобі гиндика пасти, а не коней глядіть! Самі кращі коні пропали! Будеш же ти одслужувать мені за коней шість літ.
 
О м е л ь к о. А буду. Таке діло. (Набік.) А хто ж мені одслуже за чоботи та за кобеняк? Якби не ти, то я б їх і не брав.
 
М а р т и н (до Трохима). Біжи до Сидоровички, візьми натачанку чи візок, запрягай коней, та хоч уночі поїдемо до станового.
 
{{c|<small>Трохим вийшов.</small>}}
 
(Омелькові). Ти чого стоїш? Пішов, не печи моїх очей!
 
О м е л ь к о. Та тут ще лист від панича.
 
М а р т и н. Чого ж мовчиш? Давай мерщій, шелепа!
 
О м е л ь к о (достає з шапки). Та не гримайте ж хоч за листа, бачите, зашив як далеко — боявся, щоб хто не вкрав. Думаю: «Хоч шапку і вкраде, то лист буде цілий, чорта з два найде». Нате.
 
М а р т и н (прочитавши). Що його робить?. Жених обіщав приїхать, як коней пришлю за натачанкою… Тут грабіж… там коней покрали!. Памороки забило… (До Омелька.) Іди, розумна голово, надівай постоли, поїдем зо мною у стан, а Трохим поїде в город зараз же, щоб завтра і натачанку привіз… Упряж де ти зоставив?
 
О м е л ь к о. Злодії взяли, тілько черезсідельник зостався.
 
М а р т и н. Щоб ти на ньому повісився! І упряж позич в Сидоровички.
 
О м е л ь к о. А коней яких запрягать?
 
М а р т и н. Не питай мене!. І дорогою не балакай до мене, бо я тебе, каплоуха собако, чисто всього обпатраю!
 
О м е л ь к о. Ну й сердитий… Що то пан! (Пішов.)
 
М а р т и н (один). І язик став як кілок, і в роті пересохло!. А синок… синок!. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…
 
{{c|<small>Входе Омелько.</small>}}
 
Ти чого знову у вічі лізеш? Кортить, щоб поскуб?
 
О м е л ь к о. Письмоводитель станового приїхав, питається, чи ви дома, та я не знав, що й сказать, боявся, щоб не лаяли… Що йому сказать?
 
М а р т и н. Зви! Проси! Бачиш — дома, хіба тобі повилазило?
 
{{c|<small>Омелько вийшов. Мартин біжить до бокових дверей.</small>}}
 
Палажко! Письмоводитель приїхав… І-і! Я й забув, що її нема! Марисю! Пошли за матір’ю до Сидоровички, а сама вари вареники, печи курчат, нехай дівчата печериць назбирають, у сметані насмажиш, та яєць звари уснятку і молока спар!. Нехай Омелько порося заколить… Та квас, квас щоб був, бо він раз у раз з похмілля… Певно, привіз утвержденіє в дворянстві. Отепер, пане Красовський, я тобі покажу, яке я бидло і яке теля мій син… (До дверей.) А, Нефодій Осипович! Пожалуйте, пожалуйте, дорогий гостю!.
 
{{c|<small>Завіса.</small>}}
 
[[Категорія:Мартин Боруля]]
Отримано з https://uk.wikisource.org/wiki/Мартин_Боруля/Дія_друга