Вікіджерела

Мартин Боруля/Дія п’ята: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
LehBot (обговорення | внесок)
Боти
130 811 редагувань
LintErrors/obsolete-tag
LehBot (обговорення | внесок)
Боти
130 811 редагувань
--
 
Рядок 14:
{{c|<small>Входять Степан і Омелько. Степан одягнений по-дорожньому. Омелько несе за ним скриньку.</small>}}
 
 
<p>С т е п а н. Ну, слава богу, — дома. (Роздягається.)
С т е п а н. Ну, слава богу, — дома. (Роздягається.)
<p>О м е л ь к о. Де його поставить?
 
<p>С т е п а н. Став тут і доказуй мерщій, як далі було. Далеко ж ви його догнали?
<p>О м е л ь к о. ОтДе заразйого на повороті, біля розкопаної могили.поставить?
 
<p>С т е п а н. Ну?
С т е п а н. Став тут і доказуй мерщій, як далі було. Далеко ж ви його догнали?
<p>О м е л ь к о. Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз затріпав обома руками, зашарпав кобилку віжками і ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припустили. Коні наші потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть, а ми не доженем… А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одскочило колесо, вісь одбилась, кобилка стала, жид схопився і що є духу попер у бур’яни…. Отут ми їх догнали… і я напарив жида, а панича пан частували…. Спасибі, чумаки одняли, а то, мабуть, і вбили б. А потім пан злізли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали як неживі… Чумаки ті їх і додому довезли.
 
<p>С т е п а н. От нещастя!. Іди ж випрягай коні.
О м е л ь к о. От зараз на повороті, біля розкопаної могили.
<p>{{c|<small>Омелько пішов.</small>}}
 
С т е п а н. Ну?
 
О м е л ь к о. Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз затріпав обома руками, зашарпав кобилку віжками і ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припустили. Коні наші потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть, а ми не доженем… А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одскочило колесо, вісь одбилась, кобилка стала, жид схопився і що є духу попер у бур’яни…. Отут ми їх догнали… і я напарив жида, а панича пан частували…. Спасибі, чумаки одняли, а то, мабуть, і вбили б. А потім пан злізли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали як неживі… Чумаки ті їх і додому довезли.
 
С т е п а н. От нещастя!. Іди ж випрягай коні.
 
{{c|<small>Омелько пішов.</small>}}
 
== {{c|<small><i>ЯВА II</i></small>}} ==
Рядок 27 ⟶ 35:
{{c|<small>Степан, а потім Марися.</small>}}
 
 
<p>С т е п а н (роздягається). І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націєвському сердешному досталось, одначе хоч би тобі пару з рота пустив!. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?. Нічого, каже, приймали гаряче. Тепер і сам бачу, що гаряче. Погані наші діла, усе пішло шкереберть — і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом — і куди примоститься, сам не знаю…
С т е п а н (роздягається). І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націєвському сердешному досталось, одначе хоч би тобі пару з рота пустив!. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?. Нічого, каже, приймали гаряче. Тепер і сам бачу, що гаряче. Погані наші діла, усе пішло шкереберть — і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом — і куди примоститься, сам не знаю…
<p>{{c|<small>Входе Марися.</small>}}
 
<p>М а р и с я. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братику! (Обніма його.) Слава богу, що ти приїхав, — ми вже з мочі вибились і ради не дамо!. Батько дуже слабі, — мабуть, умруть. (Плаче.)
{{c|<small>Входе Марися.</small>}}
<p>С т е п а н. Що ж йому таке?
 
<p>М а р и с я. Одно до другого… Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть, чув?
М а р и с я. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братику! (Обніма його.) Слава богу, що ти приїхав, — ми вже з мочі вибились і ради не дамо!. Батько дуже слабі, — мабуть, умруть. (Плаче.)
<p>С т е п а н. Чув, Омелько розказував.
 
<p>М а р и с я. Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві. А, не доведи господи!. Ми з матір’ю в ногах у Красовського валялись — насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились… І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять… все зітхають та читають ту проклятущу бумагу… Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком, самі не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!
С т е п а н. Що ж йому таке?
<p>С т е п а н. От наказаніє господнє!. Не знаю, як і признаться тепер батькові!. Я вже, Марисю, теж не служу — мене за штатом оставили.
 
<p>М а р и с я. Не кажи, не кажи батькові, борони боже! Вони зараз і вмруть, як ще довідаються, що й ти не служиш. Після скажеш…
М а р и с я. Одно до другого… Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть, чув?
<p>С т е п а н. А мати ж де?
 
<p>М а р и с я. Пішли до дядюшки Гервасія просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, — його так татко любили, завше слухали — і посварились…
С т е п а н. Чув, Омелько розказував.
<p>С т е п а н. А за що ж уже з Гервасієм папінька посварився?
 
<p>М а р и с я. Багато говорить, я тобі послі розкажу, — а тепер іди до батька, вони тебе дуже нетерпляче ждали. Тілько не кажи, що ти не служиш, борони боже! Послі…
М а р и с я. Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві. А, не доведи господи!. Ми з матір’ю в ногах у Красовського валялись — насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились… І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять… все зітхають та читають ту проклятущу бумагу… Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком, самі не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!
<p>С т е п а н. У мене аж ноги стали труситься… Стілько біди кругом, що й… (Махнувши рукою, пішов у бокові двері.)
 
С т е п а н. От наказаніє господнє!. Не знаю, як і признаться тепер батькові!. Я вже, Марисю, теж не служу — мене за штатом оставили.
 
М а р и с я. Не кажи, не кажи батькові, борони боже! Вони зараз і вмруть, як ще довідаються, що й ти не служиш. Після скажеш…
 
С т е п а н. А мати ж де?
 
М а р и с я. Пішли до дядюшки Гервасія просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, — його так татко любили, завше слухали — і посварились…
 
С т е п а н. А за що ж уже з Гервасієм папінька посварився?
 
М а р и с я. Багато говорить, я тобі послі розкажу, — а тепер іди до батька, вони тебе дуже нетерпляче ждали. Тілько не кажи, що ти не служиш, борони боже! Послі…
 
С т е п а н. У мене аж ноги стали труситься… Стілько біди кругом, що й… (Махнувши рукою, пішов у бокові двері.)
 
== {{c|<small><i>ЯВА III</i></small>}} ==
Рядок 46 ⟶ 68:
{{c|<small>Марися, а потім Микола і Степан</small>}}
 
 
<p>М а р и с я (одна). А, господи милосердний! Верни ти спокій і мир у нашу сім’ю! Так уже вимучились всі, що, здається, і умерти було б краще, ніж щодня турбоваться і не бачить краю всім бідам і напастям! На дядюшку Гервасія уся надія… Чи ублагають же то його мати?
М а р и с я (одна). А, господи милосердний! Верни ти спокій і мир у нашу сім’ю! Так уже вимучились всі, що, здається, і умерти було б краще, ніж щодня турбоваться і не бачить краю всім бідам і напастям! На дядюшку Гервасія уся надія… Чи ублагають же то його мати?
<p>{{c|<small>Входе Микола.</small>}}
 
<p>Ну що? Мати у вас?
{{c|<small>Входе Микола.</small>}}
<p>М и к о л а. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може, й нам щастя знову усміхнеться!
 
<p>М а р и с я. Слава богу!
Ну що? Мати у вас?
<p>М и к о л а. Здається, і Степан приїхав?
 
<p>М а р и с я. Приїхав, він у батька.
М и к о л а. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може, й нам щастя знову усміхнеться!
<p>М и к о л а. То я зостанусь…
 
<p>{{c|<small>Входить Степан.</small>}}
М а р и с я. Слава богу!
<p>С т е п а н. Іди, Марисю, папінька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.
 
<p>М и к о л а (поцілувавшись). А що, як батько?
М и к о л а. Здається, і Степан приїхав?
<p>С т е п а н. Хоч і не питай!. Змарніли зовсім.
 
<p>М и к о л а. Ти ж надовго приїхав?
М а р и с я. Приїхав, він у батька.
<p>С т е п а н. Зовсім!
 
<p>М и к о л а. От і чудесно! І який же я радий, що ти зостанешся у селі! Знов затоваришуєм.
М и к о л а. То я зостанусь…
 
{{c|<small>Входить Степан.</small>}}
 
С т е п а н. Іди, Марисю, папінька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.
 
М и к о л а (поцілувавшись). А що, як батько?
 
С т е п а н. Хоч і не питай!. Змарніли зовсім.
 
М и к о л а. Ти ж надовго приїхав?
 
С т е п а н. Зовсім!
 
М и к о л а. От і чудесно! І який же я радий, що ти зостанешся у селі! Знов затоваришуєм.
 
== {{c|<small><i>ЯВА IV</i></small>}} ==
Рядок 66 ⟶ 103:
{{c|<small>Входять Палажка, Гервасій і Протасій.</small>}}
 
 
<p>П а л а ж к а. Стьопа! (Обніма і цілує його.) Що? Бачив батька?
П а л а ж к а. Стьопа! (Обніма і цілує його.) Що? Бачив батька?
<p>С т е п а н (зітхнувши). Бачив.
 
<p>П а л а ж к а (через сльози). Як смерть… як смерть.
С т е п а н (зітхнувши). Бачив.
<p>Г е р в а с і й. Заспокойтесь, заспокойтесь, — сльозами не поможете.
 
<p>С т е п а н. Здрастуйте, Гервасій Семенович! Протасій Матвійович!
П а л а ж к а (через сльози). Як смерть… як смерть.
<p>Г е р в а с і й. Здоров, козаче, здоров!
 
<p>{{c|<small>Чоломкаються.</small>}}
Г е р в а с і й. Заспокойтесь, заспокойтесь, — сльозами не поможете.
<p>П р о т а с і й (чоломкається). Як же служебні діла?
 
<p>Г е р в а с і й (побачивши Миколу). А ти чого тут опинився?
С т е п а н. Здрастуйте, Гервасій Семенович! Протасій Матвійович!
<p>М и к о л а. Почув, що Степан приїхав.
 
<p>П а л а ж к а (до Гервасія). Заходьте ж, Гервасій Семенович, прямо сюди.
<p>Г е р в а с і й. Може бЗдоров, попереду ви йому сказаликозаче, щоб не стривожить.здоров!
 
<p>П а л а ж к а. Ну-ну, добре, я скажу. (Пішла.)
{{c|<small>Чоломкаються.</small>}}
<p>Г е р в а с і й. А що ж, Степан Мартинович, скоро столоначальником будеш?
 
<p>С т е п а н. Де там! Я вже не служу, Гервасій Семенович.
П р о т а с і й (чоломкається). Як же служебні діла?
<p>Г е р в а с і й. Ну?!
 
<p>С т е п а н. За штатом остався.
Г е р в а с і й (побачивши Миколу). А ти чого тут опинився?
<p>Г е р в а с і й. О?! Чув, чув, — мені казав Красовський, що земський суд скасували. Так ти, виходить, лишній!
 
<p>І нащо тобі та служба? Чи багато ж ти там брав жалування?
М и к о л а. Почув, що Степан приїхав.
<p>С т е п а н. Два годи нічого не получав, а оце на третій, по розкладці, два з половиною у місяць назначили.
 
<p>Г е р в а с і й. Два з половиною?! Господи! Здоровий, молодий чоловік два годи дурно сидить, а на третій у місяць получа два з половиною!!
П а л а ж к а (до Гервасія). Заходьте ж, Гервасій Семенович, прямо сюди.
<p>П р о т а с і й. Я ще, як служив у покійного землеміра, Харитона Харитоновича Кацавейченка, він жив у Трахтомирові, на Дворянській вулиці, в будинку… дай бог пам’ять… в будинку графа…
 
<p>Г е р в а с і й (маха рукою на Протасія і перебива його). Послухай мене, Степане, покинь ти думку про чиновника! Зовсім одурів старий: робітникові плате на своїх харчах тридцять рублів, а сина, замість того щоб привчать до хазяйства, віддав у службу — байди бить!. Тепер не ті часи, з твоєю наукою далеко не заскочиш. І все то дворянство наробило. І батька треба збить, щоб він з дворянської зарубки зскочив, бо все хазяйство піде прахом, а чиновника з тебе не буде…
Г е р в а с і й. Може б, попереду ви йому сказали, щоб не стривожить.
<p>С т е п а н. Та я вже набив руку, Гервасій Семенович, деякі бумаги і сам умію писать…
 
<p>П р о т а с і й. Покійний землемір Кацавейченко…
П а л а ж к а. Ну-ну, добре, я скажу. (Пішла.)
<p>Г е р в а с і й (не слуха Протасія, до Степана). Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канціляріях і за два з половиною в місяць тратить здоров’я, зводить готові гроші на одежу, на харчі… Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш, — що ж робить під старість? От і тепер — за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло.
 
<p>С т е п а н. Та… воно… я й сам бачу тепер… я не від того… не знаю, як батько…
<p>Г е р в а с і й. ОтА ящо зж, нимСтепан побалакаю.Мартинович, скоро столоначальником будеш?
 
<p>С т е п а н. Тепер не кажіть, Гервасій Степанович, бо, борони боже, ще гірше заслабне…
С т е п а н. Де там! Я вже не служу, Гервасій Семенович.
<p>Г е р в а с і й. Я знаю, коли сказать, тілько не потурай батькові, не шукай дворянства, усе буде гаразд.
 
<p>П а л а ж к а (з дверей). Ідіть, Гервасій Семенович!
Г е р в а с і й. Ну?!
<p>{{c|<small>Гервасій іде.</small>}}
 
<p>{{c|<small>Зрадів старий, аж наче ожив трохи!</small>}}
С т е п а н. За штатом остався.
<p>{{c|<small>Гервасій і Палажка пішли.</small>}}
 
Г е р в а с і й. О?! Чув, чув, — мені казав Красовський, що земський суд скасували. Так ти, виходить, лишній!
 
І нащо тобі та служба? Чи багато ж ти там брав жалування?
 
С т е п а н. Два годи нічого не получав, а оце на третій, по розкладці, два з половиною у місяць назначили.
 
Г е р в а с і й. Два з половиною?! Господи! Здоровий, молодий чоловік два годи дурно сидить, а на третій у місяць получа два з половиною!!
 
П р о т а с і й. Я ще, як служив у покійного землеміра, Харитона Харитоновича Кацавейченка, він жив у Трахтомирові, на Дворянській вулиці, в будинку… дай бог пам’ять… в будинку графа…
 
Г е р в а с і й (маха рукою на Протасія і перебива його). Послухай мене, Степане, покинь ти думку про чиновника! Зовсім одурів старий: робітникові плате на своїх харчах тридцять рублів, а сина, замість того щоб привчать до хазяйства, віддав у службу — байди бить!. Тепер не ті часи, з твоєю наукою далеко не заскочиш. І все то дворянство наробило. І батька треба збить, щоб він з дворянської зарубки зскочив, бо все хазяйство піде прахом, а чиновника з тебе не буде…
 
С т е п а н. Та я вже набив руку, Гервасій Семенович, деякі бумаги і сам умію писать…
 
П р о т а с і й. Покійний землемір Кацавейченко…
 
Г е р в а с і й (не слуха Протасія, до Степана). Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канціляріях і за два з половиною в місяць тратить здоров’я, зводить готові гроші на одежу, на харчі… Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш, — що ж робить під старість? От і тепер — за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло.
 
С т е п а н. Та… воно… я й сам бачу тепер… я не від того… не знаю, як батько…
 
Г е р в а с і й. От я з ним побалакаю.
 
С т е п а н. Тепер не кажіть, Гервасій Степанович, бо, борони боже, ще гірше заслабне…
 
Г е р в а с і й. Я знаю, коли сказать, тілько не потурай батькові, не шукай дворянства, усе буде гаразд.
 
П а л а ж к а (з дверей). Ідіть, Гервасій Семенович!
 
{{c|<small>Гервасій іде.</small>}}
 
{{c|<small>Зрадів старий, аж наче ожив трохи!</small>}}
 
{{c|<small>Гервасій і Палажка пішли.</small>}}
 
== {{c|<small><i>ЯВА V</i></small>}} ==
Рядок 105 ⟶ 176:
{{c|<small>Протасій, Микола і Степан.</small>}}
 
 
<p>П р о т а с і й. Стьопа! Микола! Ідіть, я вам розкажу.
П р о т а с і й. Стьопа! Микола! Ідіть, я вам розкажу.
<p>{{c|<small>Микола і Степан беруть стільці і сідають коло Протасія.</small>}}
 
<p>От Гервасій каже, що два з половиною мало, а як я у покійного землеміра Кацавейченка брав півтора! Правда, раз у раз в командировках, то на його харчах… Раз, знаєте, поїхали межувать землю до Губачевських-Носачів… Вони жили тоді всі вмісті у Семикратах… а батько їх, — ніхто з вас не знав батька? Він літ п’ятдесят тому як умер, не знали?. Ні, ні, не знали… Перерізав собі горло бритвою… Він був жонатий на Свербихвостовій, — там лукава була жінка, борони боже всякого хрещеного від такої!. Змолоду крутила хвоста з уланами… Недалеко від них стояв уланський повк, так вона одного улана… от забув, як його фамилія… на умі вертиться… так якось чи на птицю, чи на лоша скидається… так окрутила, що він покинув службу і переїхав до неї у село ніби управляющий і почав заправлять… Гі! Гі! А сам Губачевський-Носач тут же живе і нічого не каже… Заперся собі в своїм кабінеті і наче його нема… Гі! Гі!. Так мужикам стало жаль пана, він, покійний, добрий чоловік був, і таки улан той… от забув фамилію… обіжав їх. Застукали мужики того улана… Ксьокачевський! А бодай тебе, так-так, Ксьокачевський! Я ж кажу, що на лоша скидається, — ксьо, ксьо, Ксьокачевський! Застукали на току, зв’язали і одвели в стан! Отаке було… А під старість, як уже почало від старої Губачевської трухлявим деревом одгонить, вона добивалась від старого Губачевського-Носача любові… все співала йому: гори, гори, моя лампада… Гі! Гі! І до того його довела, що він перерізав собі горло бритвою. Так з’їхались наслідники, і треба було розмежувать землю. Кацавейченко покійний — царство йому небесне — й каже мені: бери астролябію — поїдемо! А дощ як із відра…
{{c|<small>Микола і Степан беруть стільці і сідають коло Протасія.</small>}}
<p>{{c|<small>Виводять Мартина під руки Гервасій і Палажка, Марися йде за ними.</small>}}
 
<p>То я вам послі докажу. Це дуже цікаво.
От Гервасій каже, що два з половиною мало, а як я у покійного землеміра Кацавейченка брав півтора! Правда, раз у раз в командировках, то на його харчах… Раз, знаєте, поїхали межувать землю до Губачевських-Носачів… Вони жили тоді всі вмісті у Семикратах… а батько їх, — ніхто з вас не знав батька? Він літ п’ятдесят тому як умер, не знали?. Ні, ні, не знали… Перерізав собі горло бритвою… Він був жонатий на Свербихвостовій, — там лукава була жінка, борони боже всякого хрещеного від такої!. Змолоду крутила хвоста з уланами… Недалеко від них стояв уланський повк, так вона одного улана… от забув, як його фамилія… на умі вертиться… так якось чи на птицю, чи на лоша скидається… так окрутила, що він покинув службу і переїхав до неї у село ніби управляющий і почав заправлять… Гі! Гі! А сам Губачевський-Носач тут же живе і нічого не каже… Заперся собі в своїм кабінеті і наче його нема… Гі! Гі!. Так мужикам стало жаль пана, він, покійний, добрий чоловік був, і таки улан той… от забув фамилію… обіжав їх. Застукали мужики того улана… Ксьокачевський! А бодай тебе, так-так, Ксьокачевський! Я ж кажу, що на лоша скидається, — ксьо, ксьо, Ксьокачевський! Застукали на току, зв’язали і одвели в стан! Отаке було… А під старість, як уже почало від старої Губачевської трухлявим деревом одгонить, вона добивалась від старого Губачевського-Носача любові… все співала йому: гори, гори, моя лампада… Гі! Гі! І до того його довела, що він перерізав собі горло бритвою. Так з’їхались наслідники, і треба було розмежувать землю. Кацавейченко покійний — царство йому небесне — й каже мені: бери астролябію — поїдемо! А дощ як із відра…
 
{{c|<small>Виводять Мартина під руки Гервасій і Палажка, Марися йде за ними.</small>}}
 
То я вам послі докажу. Це дуже цікаво.
 
== {{c|<small><i>ЯВА VI</i></small>}} ==
Рядок 115 ⟶ 191:
{{c|<small>Мартин, Гервасій, Протасій, Палажка, Марися, Микола і Степан. Мартина садовлять на стільці. Він жовтий — від розлиття жовчі.</small>}}
 
 
<p>М а р т и н. Здрастуйте!. Бачите, як перевівся Боруля!
М а р т и н. Здрастуйте!. Бачите, як перевівся Боруля!
<p>Г е р в а с і й. Послухай же мене. Мартине, я тобі добра зичу. Зараз і поздоровшаєш.
 
<p>М а р т и н. Ні… ще поїду в город, повезу всі дворянські бумаги Каєтану Івановичу…
<p>Г е р в а с і й. ЗновуПослухай заже своє!мене. МалоМартине, я тобі лихадобра череззичу. теЗараз химернеі дворянство?поздоровшаєш.
 
<p>М а р т и н. Бумаг же, бумаг багато… П’ять літ діло йшло… зовсім було признали, сопричислили… і не утвердили! І через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах — Боруля, а у старих — Беруля!. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!. Та так і покинуть? Жаль живий бере мене за серце… А може, ще Каєтан Іванович…
М а р т и н. Ні… ще поїду в город, повезу всі дворянські бумаги Каєтану Івановичу…
<p>Г е р в а с і й. Витягне з тебе яку сотню або й дві.
 
<p>М а р т и н. А як докаже, що Боруля й Беруля — однаково?
Г е р в а с і й. Знову за своє! Мало тобі лиха через те химерне дворянство?
<p>Г е р в а с і й. Чом же він і досі не доказав? Повір мені, Мартине, нічого з цього не буде, тілько хазяйство зведеш, дітей старцями зробиш і сам у бідності помреш. Чого ж ти хочеш?
 
<p>М а р т и н. Дворянства…
М а р т и н. Бумаг же, бумаг багато… П’ять літ діло йшло… зовсім було признали, сопричислили… і не утвердили! І через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах — Боруля, а у старих — Беруля!. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!. Та так і покинуть? Жаль живий бере мене за серце… А може, ще Каєтан Іванович…
<p>Г е р в а с і й. Ні, торби! Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе… воно тебе посварило з Красовським і зо мною, — всі біди твої від нього!. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і умреш, від цієї хвороби.
 
<p>М а р т и н. А як утвердять?. Може, хоч після смерті утвердять…
<p>Г е р в а с і й. Ну,Витягне робиз яктебе хочеш!яку сотню або й дві.
 
<p>П а л а ж к а. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся…
М а р т и н. А як докаже, що Боруля й Беруля — однаково?
<p>М а р и с я. Рідний мій, дорогий тат… папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм: щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись…
 
<p>{{c|<small>Боруля шука очима Степана.</small>}}
Г е р в а с і й. Чом же він і досі не доказав? Повір мені, Мартине, нічого з цього не буде, тілько хазяйство зведеш, дітей старцями зробиш і сам у бідності помреш. Чого ж ти хочеш?
<p>С т е п а н. І я, папінька, не хочу дворянства…
 
<p>М а р т и н. І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?. Ти? (Зітхає.) Всі не хочуть… Хлопи… хлопи!. (До Палажки.) Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою…
М а р т и н. Дворянства…
<p>{{c|<small>Палажка пішла.</small>}}
 
<p>Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку.
Г е р в а с і й. Ні, торби! Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе… воно тебе посварило з Красовським і зо мною, — всі біди твої від нього!. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і умреш, від цієї хвороби.
<p>{{c|<small>Марися пішла, а-через яке врем’я вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає у грубку і підтоплює.</small>}}
 
<p>Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя… Умру на ваших очах, побачите!
М а р т и н. А як утвердять?. Може, хоч після смерті утвердять…
<p>{{c|<small>Палажка вносе палятурку, повну бумаг. Мартин розв’язує.</small>}}
 
<p>Право на дворянство!. Грамота… герб!. І це все спалить?. (Читає крізь сльози.) Отношеніє Дворянского депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за № 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать… Атестат прапрапрадіда. Підписав сам суперетендент Савостьян Подлевський… Бумага синя… як лубок… старинна бумага! (Чита.) Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі… (Говоре.) Скрізь Боруля, а там десь Беруля!. Ох!. Копія свидетельства дванадцяти дворян, що весь рід Боруль завше вів род жизні, свойственний дворянам… Особливо я! Герб… герб!. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки…
Г е р в а с і й. Ну, роби як хочеш!
<p>О м е л ь к о. Підпалив, горить!
 
<p>М а р т и н. Не кричи! Чого кричиш? Видай тебе чорти підпалили у пеклі, — поспішаєш! І своїми руками спалить дворянські достоїнства?. Не можу!.
П а л а ж к а. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся…
<p>Г е р в а с і й (хоче взять). То давай, я спалю.
 
<p>М а р т и н (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!. Хоч герб оставить на пам’ять онукам, і грамоту прапрапрадіда, і атестат…
М а р и с я. Рідний мій, дорогий тат… папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм: щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись…
<p>Г е р в а с і й. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали!
 
<p>М а р т и н. А!! Ну, підведіть мене!
<p>{{c|<small>ПідводятьБоруля шука очима Степана.</small>}}
 
<p>(Він бере бумаги, робе два ступні до грубки і стає.) Не можу!! Руки тремтять… у серце шпигає…
С т е п а н. І я, папінька, не хочу дворянства…
<p>О м е л ь к о. То віддайте, мені, пане, на цигарки!
 
<p>М а р т и н. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!. Дворянські бумаги на цигарки?! Щастя твоє, що я слабий.
М а р т и н. І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?. Ти? (Зітхає.) Всі не хочуть… Хлопи… хлопи!. (До Палажки.) Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою…
<p>О м е л ь к о. Та що ж я таке сказав?
 
<p>М а р т и н. Мовчи! Бо я тобі з носа печерицю зроблю!
{{c|<small>Палажка пішла.</small>}}
<p>О м е л ь к о. Поки зберетесь, то воно й погасне. Піду ще соломи внесу.
 
<p>М а р т и н. Стьопа!. А як же ти будеш служить без дворянських бумаг? Тобі й чина не дадуть?
Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку.
<p>Г е р в а с і й. Та він і так не служить, його оставили за штатом, — земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні.
 
<p>М а р т и н. Як?!
{{c|<small>Марися пішла, а-через яке врем’я вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає у грубку і підтоплює.</small>}}
<p>С т е п а н. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловік оставили за штатом.
 
<p>М а р т и н. За штатом?. Не служиш?. Не нужен?. Земського суда нема?. Ведіть мене!!
Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя… Умру на ваших очах, побачите!
<p>{{c|<small>Ведуть.</small>}}
 
<p>За штатом!. (Кида бумаги в піч.) Горять червоно, як кров дворянська, горять!. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає.) Пустіть! Рятуйте бумаги!. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду… (Підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче.)
{{c|<small>Палажка вносе палятурку, повну бумаг. Мартин розв’язує.</small>}}
<p>П а л а ж к а. Годі, старий! Слава богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи…
 
<p>С т е п а н і Марися (цілують його). Папінька, заспокойтесь!
Право на дворянство!. Грамота… герб!. І це все спалить?. (Читає крізь сльози.) Отношеніє Дворянского депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за № 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать… Атестат прапрапрадіда. Підписав сам суперетендент Савостьян Подлевський… Бумага синя… як лубок… старинна бумага! (Чита.) Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі… (Говоре.) Скрізь Боруля, а там десь Беруля!. Ох!. Копія свидетельства дванадцяти дворян, що весь рід Боруль завше вів род жизні, свойственний дворянам… Особливо я! Герб… герб!. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки…
<p>М а р т и н. Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!
 
<p>Г е р в а с і й. Заспокойся, Мартине!. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дітей, вони любляться, а ми на весіллі забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унуків наших добре вчили, то й будуть діти їх дворяне!
О м е л ь к о. Підпалив, горить!
<p>М а р т и н. Я з радістю! Ідіть, діти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами.
 
<p>М а р и с я і Микола обнімають Гервасія, Палажку, цілуються з Степаном.
М а р т и н. Не кричи! Чого кричиш? Видай тебе чорти підпалили у пеклі, — поспішаєш! І своїми руками спалить дворянські достоїнства?. Не можу!.
<p>П р о т а с і й. А я вам на цей случай розкажу цікаву річ… Літ тридцять тому назад…
 
<p>Г е р в а с і й. Нехай на весіллі кому-небудь розкажеш.
<p>ПГ е р о тв а с і й (хоче взять). Га?То давай, я спалю.
 
<p>Г е р в а с і й. Кажу, на весіллі кому-небудь розкажеш.
М а р т и н (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!. Хоч герб оставить на пам’ять онукам, і грамоту прапрапрадіда, і атестат…
<p>П р о т а с і й. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасія, то прямо і рота не роззявляй…
 
<p>{{c|<small>Входе Омелько з соломою.</small>}}
Г е р в а с і й. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали!
<p>М а р т и н. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!.
 
<p>О м е л ь к о. І що б то було на цигарки віддать!
М а р т и н. А!! Ну, підведіть мене!
<p>{{c|<small>Завіса.</small>}}
 
<p>
{{c|<small>Підводять.</small>}}
<p>1886. Новочеркаськ.
 
(Він бере бумаги, робе два ступні до грубки і стає.) Не можу!! Руки тремтять… у серце шпигає…
 
О м е л ь к о. То віддайте, мені, пане, на цигарки!
 
М а р т и н. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!. Дворянські бумаги на цигарки?! Щастя твоє, що я слабий.
 
О м е л ь к о. Та що ж я таке сказав?
 
М а р т и н. Мовчи! Бо я тобі з носа печерицю зроблю!
 
О м е л ь к о. Поки зберетесь, то воно й погасне. Піду ще соломи внесу.
 
М а р т и н. Стьопа!. А як же ти будеш служить без дворянських бумаг? Тобі й чина не дадуть?
 
Г е р в а с і й. Та він і так не служить, його оставили за штатом, — земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні.
 
М а р т и н. Як?!
 
С т е п а н. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловік оставили за штатом.
 
М а р т и н. За штатом?. Не служиш?. Не нужен?. Земського суда нема?. Ведіть мене!!
 
{{c|<small>Ведуть.</small>}}
 
За штатом!. (Кида бумаги в піч.) Горять червоно, як кров дворянська, горять!. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає.) Пустіть! Рятуйте бумаги!. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду… (Підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче.)
 
П а л а ж к а. Годі, старий! Слава богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи…
 
С т е п а н і Марися (цілують його). Папінька, заспокойтесь!
 
М а р т и н. Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!
 
Г е р в а с і й. Заспокойся, Мартине!. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дітей, вони любляться, а ми на весіллі забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унуків наших добре вчили, то й будуть діти їх дворяне!
 
М а р т и н. Я з радістю! Ідіть, діти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами.
 
М а р и с я і Микола обнімають Гервасія, Палажку, цілуються з Степаном.
 
П р о т а с і й. А я вам на цей случай розкажу цікаву річ… Літ тридцять тому назад…
 
Г е р в а с і й. Нехай на весіллі кому-небудь розкажеш.
 
П р о т а с і й. Га?
 
Г е р в а с і й. Кажу, на весіллі кому-небудь розкажеш.
 
П р о т а с і й. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасія, то прямо і рота не роззявляй…
 
{{c|<small>Входе Омелько з соломою.</small>}}
 
М а р т и н. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!.
 
О м е л ь к о. І що б то було на цигарки віддать!
 
{{c|<small>Завіса.</small>}}
 
 
1886. Новочеркаськ.
 
[[Категорія:Мартин Боруля]]
Отримано з https://uk.wikisource.org/wiki/Мартин_Боруля/Дія_п’ята