Мартин Боруля/Дія п’ята: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Oleandr (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
LehBot (обговорення | внесок)
LintErrors/obsolete-tag
Рядок 8:
}}
 
<center>{{c|<small>Декорація та ж.</small></center>}}
 
== <center>{{c|<small><i>ЯВА І</i></small></center>}} ==
 
<center>{{c|<small>Входять Степан і Омелько. Степан одягнений по-дорожньому. Омелько несе за ним скриньку.</small></center>}}
 
<p>С т е п а н. Ну, слава богу, — дома. (Роздягається.)
Рядок 21:
<p>О м е л ь к о. Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз затріпав обома руками, зашарпав кобилку віжками і ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припустили. Коні наші потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть, а ми не доженем… А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одскочило колесо, вісь одбилась, кобилка стала, жид схопився і що є духу попер у бур’яни…. Отут ми їх догнали… і я напарив жида, а панича пан частували…. Спасибі, чумаки одняли, а то, мабуть, і вбили б. А потім пан злізли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали як неживі… Чумаки ті їх і додому довезли.
<p>С т е п а н. От нещастя!. Іди ж випрягай коні.
<p><center>{{c|<small>Омелько пішов.</small></center>}}
 
== <center>{{c|<small><i>ЯВА II</i></small></center>}} ==
 
<center>{{c|<small>Степан, а потім Марися.</small></center>}}
 
<p>С т е п а н (роздягається). І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націєвському сердешному досталось, одначе хоч би тобі пару з рота пустив!. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?. Нічого, каже, приймали гаряче. Тепер і сам бачу, що гаряче. Погані наші діла, усе пішло шкереберть — і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом — і куди примоститься, сам не знаю…
<p><center>{{c|<small>Входе Марися.</small></center>}}
<p>М а р и с я. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братику! (Обніма його.) Слава богу, що ти приїхав, — ми вже з мочі вибились і ради не дамо!. Батько дуже слабі, — мабуть, умруть. (Плаче.)
<p>С т е п а н. Що ж йому таке?
Рядок 42:
<p>С т е п а н. У мене аж ноги стали труситься… Стілько біди кругом, що й… (Махнувши рукою, пішов у бокові двері.)
 
== <center>{{c|<small><i>ЯВА III</i></small></center>}} ==
 
<center>{{c|<small>Марися, а потім Микола і Степан</small></center>}}
 
<p>М а р и с я (одна). А, господи милосердний! Верни ти спокій і мир у нашу сім’ю! Так уже вимучились всі, що, здається, і умерти було б краще, ніж щодня турбоваться і не бачить краю всім бідам і напастям! На дядюшку Гервасія уся надія… Чи ублагають же то його мати?
<p><center>{{c|<small>Входе Микола.</small></center>}}
<p>Ну що? Мати у вас?
<p>М и к о л а. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може, й нам щастя знову усміхнеться!
Рядок 54:
<p>М а р и с я. Приїхав, він у батька.
<p>М и к о л а. То я зостанусь…
<p><center>{{c|<small>Входить Степан.</small></center>}}
<p>С т е п а н. Іди, Марисю, папінька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.
<p>М и к о л а (поцілувавшись). А що, як батько?
Рядок 62:
<p>М и к о л а. От і чудесно! І який же я радий, що ти зостанешся у селі! Знов затоваришуєм.
 
== <center>{{c|<small><i>ЯВА IV</i></small></center>}} ==
 
<center>{{c|<small>Входять Палажка, Гервасій і Протасій.</small></center>}}
 
<p>П а л а ж к а. Стьопа! (Обніма і цілує його.) Що? Бачив батька?
Рядок 72:
<p>С т е п а н. Здрастуйте, Гервасій Семенович! Протасій Матвійович!
<p>Г е р в а с і й. Здоров, козаче, здоров!
<p><center>{{c|<small>Чоломкаються.</small></center>}}
<p>П р о т а с і й (чоломкається). Як же служебні діла?
<p>Г е р в а с і й (побачивши Миколу). А ти чого тут опинився?
Рядок 97:
<p>Г е р в а с і й. Я знаю, коли сказать, тілько не потурай батькові, не шукай дворянства, усе буде гаразд.
<p>П а л а ж к а (з дверей). Ідіть, Гервасій Семенович!
<p><center>{{c|<small>Гервасій іде.</small></center>}}
<p><center>{{c|<small>Зрадів старий, аж наче ожив трохи!</small></center>}}
<p><center>{{c|<small>Гервасій і Палажка пішли.</small></center>}}
 
== <center>{{c|<small><i>ЯВА V</i></small></center>}} ==
 
<center>{{c|<small>Протасій, Микола і Степан.</small></center>}}
 
<p>П р о т а с і й. Стьопа! Микола! Ідіть, я вам розкажу.
<p><center>{{c|<small>Микола і Степан беруть стільці і сідають коло Протасія.</small></center>}}
<p>От Гервасій каже, що два з половиною мало, а як я у покійного землеміра Кацавейченка брав півтора! Правда, раз у раз в командировках, то на його харчах… Раз, знаєте, поїхали межувать землю до Губачевських-Носачів… Вони жили тоді всі вмісті у Семикратах… а батько їх, — ніхто з вас не знав батька? Він літ п’ятдесят тому як умер, не знали?. Ні, ні, не знали… Перерізав собі горло бритвою… Він був жонатий на Свербихвостовій, — там лукава була жінка, борони боже всякого хрещеного від такої!. Змолоду крутила хвоста з уланами… Недалеко від них стояв уланський повк, так вона одного улана… от забув, як його фамилія… на умі вертиться… так якось чи на птицю, чи на лоша скидається… так окрутила, що він покинув службу і переїхав до неї у село ніби управляющий і почав заправлять… Гі! Гі! А сам Губачевський-Носач тут же живе і нічого не каже… Заперся собі в своїм кабінеті і наче його нема… Гі! Гі!. Так мужикам стало жаль пана, він, покійний, добрий чоловік був, і таки улан той… от забув фамилію… обіжав їх. Застукали мужики того улана… Ксьокачевський! А бодай тебе, так-так, Ксьокачевський! Я ж кажу, що на лоша скидається, — ксьо, ксьо, Ксьокачевський! Застукали на току, зв’язали і одвели в стан! Отаке було… А під старість, як уже почало від старої Губачевської трухлявим деревом одгонить, вона добивалась від старого Губачевського-Носача любові… все співала йому: гори, гори, моя лампада… Гі! Гі! І до того його довела, що він перерізав собі горло бритвою. Так з’їхались наслідники, і треба було розмежувать землю. Кацавейченко покійний — царство йому небесне — й каже мені: бери астролябію — поїдемо! А дощ як із відра…
<p><center>{{c|<small>Виводять Мартина під руки Гервасій і Палажка, Марися йде за ними.</small></center>}}
<p>То я вам послі докажу. Це дуже цікаво.
 
== <center>{{c|<small><i>ЯВА VI</i></small></center>}} ==
 
<center>{{c|<small>Мартин, Гервасій, Протасій, Палажка, Марися, Микола і Степан. Мартина садовлять на стільці. Він жовтий — від розлиття жовчі.</small></center>}}
 
<p>М а р т и н. Здрастуйте!. Бачите, як перевівся Боруля!
Рядок 129:
<p>П а л а ж к а. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся…
<p>М а р и с я. Рідний мій, дорогий тат… папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм: щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись…
<p><center>{{c|<small>Боруля шука очима Степана.</small></center>}}
<p>С т е п а н. І я, папінька, не хочу дворянства…
<p>М а р т и н. І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?. Ти? (Зітхає.) Всі не хочуть… Хлопи… хлопи!. (До Палажки.) Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою…
<p><center>{{c|<small>Палажка пішла.</small></center>}}
<p>Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку.
<p><center>{{c|<small>Марися пішла, а-через яке врем’я вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає у грубку і підтоплює.</small></center>}}
<p>Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя… Умру на ваших очах, побачите!
<p><center>{{c|<small>Палажка вносе палятурку, повну бумаг. Мартин розв’язує.</small></center>}}
<p>Право на дворянство!. Грамота… герб!. І це все спалить?. (Читає крізь сльози.) Отношеніє Дворянского депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за № 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать… Атестат прапрапрадіда. Підписав сам суперетендент Савостьян Подлевський… Бумага синя… як лубок… старинна бумага! (Чита.) Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі… (Говоре.) Скрізь Боруля, а там десь Беруля!. Ох!. Копія свидетельства дванадцяти дворян, що весь рід Боруль завше вів род жизні, свойственний дворянам… Особливо я! Герб… герб!. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки…
<p>О м е л ь к о. Підпалив, горить!
Рядок 144:
<p>Г е р в а с і й. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали!
<p>М а р т и н. А!! Ну, підведіть мене!
<p><center>{{c|<small>Підводять.</small></center>}}
<p>(Він бере бумаги, робе два ступні до грубки і стає.) Не можу!! Руки тремтять… у серце шпигає…
<p>О м е л ь к о. То віддайте, мені, пане, на цигарки!
Рядок 156:
<p>С т е п а н. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловік оставили за штатом.
<p>М а р т и н. За штатом?. Не служиш?. Не нужен?. Земського суда нема?. Ведіть мене!!
<p><center>{{c|<small>Ведуть.</small></center>}}
<p>За штатом!. (Кида бумаги в піч.) Горять червоно, як кров дворянська, горять!. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає.) Пустіть! Рятуйте бумаги!. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду… (Підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче.)
<p>П а л а ж к а. Годі, старий! Слава богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи…
Рядок 169:
<p>Г е р в а с і й. Кажу, на весіллі кому-небудь розкажеш.
<p>П р о т а с і й. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасія, то прямо і рота не роззявляй…
<p><center>{{c|<small>Входе Омелько з соломою.</small></center>}}
<p>М а р т и н. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!.
<p>О м е л ь к о. І що б то було на цигарки віддать!
<p><center>{{c|<small>Завіса.</small></center>}}
<p>
<p>1886. Новочеркаськ.