Із хат: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
м продовження про кабана |
||
Рядок 488:
Що правда, можна було найти лїпше імя, бо на Сифі не було нїщо гарного; і дїти також трохи розчарували ся, коли батько вернув у вечері з міста, розвязав мішок, а довго вижиданий гість показав ся як щось грубого, малого, поганого, нагороїженого; стояло то цїлком спокійно на серединї хати і роззирало ся кругом із на причуд поважним та задумчивим виразом на жовтім, малім лицї. Мати Мария, призадумала ся на хвилину, призирала ся йому уважно, потім замітила з тривогою, що його вигляд троха придурковатий.
Яків забурмотїв щось під носом, почіхав ся по карку, на який спливало довге волосє та по лївім рамени. Він знаєть ся на сих проявах спокійної, незрушеної байдужности — се нехибні признаки справжнього, годованого пацюка.
Не завів ся у своїй надїї.
Ледви минуло два місяцї, Сиф ходив так поважно там і назад від корита до барлога, як річна свиня, а по чотирох місяцях висїло йому вже тілько сала по боках, що на сам його вид йшла слина у рот.
На причуд удав ся! Всьо, що лише можна було назбирати: помиї, полова, ґрис, всьо щезало у ньому, як у бездонній пропастї. Цїле лїто дїти ходили з великими міхурями на руках, бо від сьвіта до змерку бігали за кропивою та збирали її здовж ровів. А коли копали у осенї бараболї, так угодував ся, що хто лише приходив із села дивити ся на нього, казав, що щось такого не бачив іще нїколи.
Мария, мати ріднї, простодушна та боязька, яку недоля і нещастя приголомшили троха, починала набирати охоти до житя. І Яків навіть коли сидїв при варстатї, усьміхав ся, та підводив деколи очі, аби пересьвідчити ся, що дорогоцїнний скарб лежить дїйсно добре замкнений у хлїві.
Бо досї бодай не усьміхало ся їм щастє. У річнім соперництві зі сусїдами що до хову пацючків виходили все найгірше, а той нещасний рік з тим у червоні крапки був причиною злобної радости, яка до живого допекла Якову, так що від тодї жили цїлком відокремлені, огірчені, зневірені; лише тепер, троха вже чи не пізно, почало свитати їм сонце щастя.
Якось коло падолиста, коли бють пацюки, Сиф важив круглих двацять фунтів. Та хоч був уже тепер такий товстий, що нїкому не йшла навіть слина, не перестав годувати ся.
Далї гидко було навіть дивити ся на нього. Зьвірина поледво рушала ся, лежала у своїм барлозї, сопіла тяжко і стогнала, якби їй се сало наносило біль.
Вкінцї рішено невідклично заколоти його з першим приморозком.
День перед сим стояв Яків коло хлїва із сусїдом, що прийшов побачити на свої очі се чудо. Сусїд призирав ся якийсь час уважно і мовчав, нарештї сказав тихо:
— Слухайте-но, Якове! Чи справдї всьо добре?
— Чи добре? Що-ж могло би бути злого — сказав Яків та розсьміяв ся.
Сусїд змовчав. Не говорили більше про те, війшли до хати, де Мария оживлена погостила гостя горівкою і сьвіжим, сьвяточним пивом.
Коли Яків вийшов другої днини до хлїва, здивував ся дуже на вид великої, червоної плями, що покривала один бік зьвіряти. На його вдарили поти. З червоними ухами переступив загороду, та коли почав блище призирати ся, запримітив, що цїле тїло було обсипане ясночервоними плямами ріжної величини, що, коли їх було доторкнути ся, наносили зьвіряти біль.
Пробував успокоїти себе думкою, що солома, на якій лежить зьвіря, не є цїлком чиста і може розгріває його за сильно; гадав, що се кропивка з горячи. Але зьвіря лежало на причуд спокійно з важко опущеними повіками та із жовтою піною коло писка…
За день побільшили ся плями. Навіть мимо того, що змінено солому і шкуру обмито старанно лїтньою водою, було їх повно на цїлім тїлї від писка до хвоста, цїлком як у віспі. Над вечір почала зьвірина муркотїти жалїсно і стогнати, кидаючи ся неспокійно в барлозї.
Коли другої днини почала пухнути, настав страшний плач.
Мария попала відразу в розпуку. Яків старав ся успокоїти її, радив бути терпеливою, але сам так налякав ся, що лише по якимсь часї забрав ся ладити віз, аби привезти ветеринаря.
Мешкав миля дороги; був се молодий іще, високий, схожий на ученого чоловік з цвікером і в білій краватцї, що старав ся усїма способами прибрати поставу лїкаря людий. Коли почув, що йде про пацюка, скривив ся і аж по сильних просьбах Якова дав намовити ся до подорожі.
| |||