Причта про Садівника/Причта про Садівника
| Причта про Садівника Причта про Садівника |
В маю ▶ |
|
Росла раз серед дрімучого лїса, дичка. Столїтні дуби пригнїтали єї собою а вона проте росла їм на перекір — росла та кріпшала. Тяжка була єї неволя серед тих великанів, гірке було єї жутє, але видобути ся з під них не мала сили. Птички прилїтали до неї та сьпівали єї про сьвіт, про сонце, про волю без краю. А єї від того сьпіву ставало ще тяжче і вона жалібно тріпотала своїми листками та плакала нишком перед тихим вітром на свою гірку недолю.
Аж лучило ся, що переїздив по при неї володїтель краю. Сподобав ся йому сьмілий, стрункий ріст дички та приказав єї пересадити до свого города. Тут поручив своїм дворакам піклувати ся нею, а полишивши їм три роки часу на ублагородненє дички — відїхав в далекі краї.
Двораки зачали ублагороднювати пусту дичку. Але вони не знали способу та зачали ублагороднювати єї від коріня. Вони порпали та зрушували навкруги землю, пололи з хабазів, посипали та поливали ріжними масностями, словом робили все що могли і знали. Дичка від того розросла, вибуяла та стала красша і сильнїйша, но коли прийшла осїнь, вона зродила тільки терпкі та гіркі квасницї. Тодї зійшли ся двораки та стали радити, що з нею дальше робити: Що за неблагородна дикунка — говорили одні; порубати єї та в огонь — казали другі; ну та з чимже ми покажемо ся тепер перед нашим володїтелем — голосили треті. Коли вони так голосили і нарікали, підійшов до них якийсь сїрий непоказьний чоловік та спитав про причину їхньої журби. Двораки розповіли йому все а він лиш усьміхнув ся та сказав: “Лишіть єї менї на тих ще два роки, а я вже якось в тім пораджу.” Двораки згодили ся на се та попращавши незнакомого чоловіка розійшли ся.
Той чоловік був огородник. Коли прийшла весна він взяв ся негайно до роботи. Обчистив дичку з мху і наростей, позрізував дикі прути і вовчки а вкінци понащіплював всї сильнїйші гиляки а слабші повитинав. Зробивши усе те як слїд, лишив відтак дичку в спокою. Нащеплені зрази приняли ся чудово, а що земля під дичкою була вже попередно добре справлена, то вона розросла ся та розбуяла в однім роцї так що всї товаришки єї завидували. В осени сїрий чоловік знов не робив коло неї нїчого важнїйшого, лиш попротинав за густе прутє та повизбирував гусельничі гнїзда.
На другий рік весною колишня дичка вкрила ся буйним цьвітом. І знова прилїтали до неї птички і сьпівали єї про сьвіт, про сонце, про волю без краю; а вона тепер вже аж таяла від радости. Над нею сьвітило якраз любе соненько а навкруги простирав ся сьвіт і воля без краю. Вона тріпотала зеленими вітками немовби хтїла обіймити ними любі пташенята. Єї було тепер страх весело. Тихий вітрець перед котрим вона так перше жалувала ся, тепер пестив і обіймав єї стрункий стан та шептав до неї зальотно: “О ти гарна красавице! ти найкрасша з поміж всїх своїх подруг! Прийми поцїлуй від сонця, прийми поцїлуй від місяця, прийми поцїлуй від зірок прекрасних. Через мене вони його шлють.”
Так минула весна і лїто а коли настала осїнь наша красавиця вкрила ся чудовими овочами. Хто лиш переходив туди, мусїв їх хвалити. Тодї сїрий чоловік пішов до двораків та сказав: Ідїть і відберіть свою дичку. Прийшли двораки і не могли також начудувати ся. Вони хотїли щедро надгородити сїрого незнакомого чоловіка но той не хтїв нїчого приймити а коли вони радили як би йому за те віддячити ся він зчез їм нечайно з очей.
Якраз минало тодї три роки та з'їхав володїтель краю оглянути свою дичку. І він також не міг налюбувати ся оглядаючи свою колишню дичку. Він хтїв тепер нагородити своїх двораків але вони відповіли: “Пане даруй нам нашу вину однак по ми довели єї до такої совершенности. Сїрий незнаний нам чоловік трудив ся над нею через два роки — його нагороди.” Усьміхнув ся мудрий володїтель бо догадав ся що се був його огородник тай так опісля промовив до завстиджених двораків: “Ви добре зробили що плекали корінь, бо через те дерево стало сильнїйше; однак вірте менї, що нїколи не треба вщіплювати доброго в старе корінє та чекати опісля аж воно вижене зло з молодих прутів; але навпаки треба защіплювати добро в молоді прути, а тодї вони вже сами придусять зло в старім корени.