|
ГРАЙВОРІН-ПЕСИМІСТ
Понад верхів'ям голим,
наче чорний край борін,
Летів самітний
з поля
грайворін.
Був
лютий
місяць,
Дико кракав він,
бо пролітав,
Де люди
місять
плугом
бруд,
у чорну далечінь.
Він дико кракав,
пролітаючи гіллям,
Гілля стирчало
з гір
і витикалося
із ям,
кололо хмари
— вир
крутився
хмар,
Звивавсь
від болю
і за обрії тікав.
І далі він летів,
і дико кракав він —
Понад верхів'ям
одинокий грайворін.
Один, як око,
над незліченим гіллям,
Що лізло з гір
і плазувало з ям.
Він дико кракав
й далі він летів
Степами понад кураєм,
що вітер пригинав долів.
Один, як око,
і горів,
дивився він
За гір
краї,
де хилитавсь туман,
Де алтагир
виходить
на лиман.
І от одкрилося:
кривий, мов сагайдак,
Синій між гір
улився Таршанак
У алтагир,
де, як сокира-саксаган,
Сталлю й саєтою
без краю ліг
лиман.
О тепле море,
о бажаний океан!
І крила
грайворін
простерті
склав,
І в хвилі
піняві
в обійми
смерті
пав.
|
