Пастирю душевний, попе ізбранний,
Людей просвіщати од бога данний.
Як же ти їх просвіщаєш,
Кедь осквернен сам зостаєш.
Жиючи блудно!
Апостольство тобі єсть поручено,
Людей просвіщати од бога дано;
А ти і сам во тьмі ходиш,
І всіх за собою вводиш
Во ров пекельний.
Сам собі погибель вічну готовиш,
Коли спасительні слова говориш,
Даєш людем красну науку,
Себі на большую муку:
Бо не так твориш!
Тісен путь до раю, врата узкії!
Людем налагаєш пости твердії,
А сам чревом не владієш,
Так ся тучиш, об’їдуєш,
П’єш, гойнуєш.
Євангельську хвалиш, попе, нищету,
А сам не спом’янеш свою суєту,
Коли Гриць-кметь, простак Іван
Станет попом, думат, что пан
Цілому світу.
Лучче би ти було чин той не знати,
Як под образ божий і олтар стати;
Язик ся в молитві трудить,
А помисли дідко водить,
Куди сам ходить.
Ісус твой убогство тобі залицал,
Ти би за багатство і Христа продал;
Люд мізерний утісняєш,
Свої скарби наполняеш,
О душу не дбаєш!
Ідуть, попе, літа, прийдет кончина,
Аби тя не застала лиха година.
Глибоко спиш, пробудися,
Заблудил-єсь, навернися,
Попе, покайся!
