Нова школа соціяльного виховання/Інстинкти
| ◀ Початок психичного розвитку | Нова школа соціяльного виховання Інстинкти |
Мова ▶ |
|
Щоб знати дитину, треба вияснити, оскільки приймання дитячі підтримуються природженими інстинктами. Правда, психолог Гросс каже, що хоч нам і дуже потрібно знати відношення між природженими і придбаними реакціями дитини, але їх ні в якому разі не можна точнісінько роскласти на цілком природжені та цілком придбані, бо жадна придбана реакція не вільна від природженого грунту. Поки дитина не осягне періоду світлих розумових змагань, вона виявляє з себе звірка, темне царство імпульсів, якими індивідуум захищає себе й які виникають не з розумового судження, а з спадщинних нахилів психофізичного організму дитини. Треба вміти керувати природженими нахилами. Гете гарно про це каже: «Те, що батьки дали тобі в спадщину, ти зміцни, щоб ним опанувати». Найміцніші дитячі нахили викликуються інстинктами. Зоопсихолог Морган, що робив чимало спостережень над інстинктами звірів, каже, що інстинкти значно складніші звичайних рефлексів дитини; в одному інстинктові иноді з'єднується чимало ріжних рефлексів. Звірі, птахи, комашки мають міцніщі інстинкти, ніж люде. Інстинктом знаходять вони собі їжу, будують кубла, нори, організують цілі колективи (бджоли). Це пояснюється тим, що вони не мають нових придбань, не знають поступу. Тоді як люде мають довгі дитинячі роки, щоб використувати всі свої природжені здібности, набратися нових засобів аккомодації, розвинути свій розум. Джемс дуже широко розуміє інстинкт. Взагалі можна констатувати постійну взаїмність межи інстинктами дитини та її змаганнями до аккомодації. Мак Даугель каже: «Дух людини має деякі природжені або одержані в спадщину нахили, вони й є головні джерела й мотиви для розвитку всякого руху, як індивідуального, так і колективного. Це й є той грунт, на якому складається характер, виробляється воля й окремих осіб і окремих націй». З цих природжених нахилів Мак Даугель дає найбільше значіння інстинктам і таким загальним нахилам, які безпосередньо залежать від душевного складу й природи душевних процесів. Сучасні психологи визнають, що інстинкт є специфічний нахил душі, який існує у членів цілого вида, раси; він поволі розвинувся в процесі оточення. Будучи природженим елементом душі інстинкт не може бути цілком знищений. У звірів він виявляється одразу — в перший час життя. У дитини — навпаки: інстинкт виявляється лише поволі. Кошеня, ніколи ще не бачивши миші, вже кидається здоганяти клубок; молода вивірка, не зазнавши ще жадної зіми, вже готує собі запаси з горіхів: одні гризе, а другі ховає в своє кубло. У дитини є інстинкти, що в несприяючих умовах можуть довгий час не виявлятися, другі виявляються в певні періоди. В інстинктах роспізнають не лише біологічний процес, а й розумовий. Інстинкти викликають перші рухи дитини, інстинктові бажання керують її першою діяльністю душевною. Вияви наймогутніших інстинктів часто дуже афективні або емоціональні. Інстинкт саморятування викликає тікання — рух, — або огиду — одворот від червей, від хутра у малих дітей. Інстинкт цікавости викликає емоцію здивування. Батьківський інстинкт виявляє батьківську ласку до дітей. Інстинкт симпатії виявляється в чулості до чужого горя. Лай у своїй експериментальній педагогіці подає цілу серію йнстинктів, що відограють велику ролю в вихованні: і) інстинкт руху, 2) гри, 3) виразу, або творчий, 4) цікавости, 5) боротьби, 6) колекціонування, 7) переймання, 8) соціяльний, або товариський, 9) інстинкт приймання. Цей останній виявляється дуже рано: дитина з перших днів тягнеться до світла, до всього блискучого. Дикуни теж раді віддати всі свої скарби за якийнебудь блискучий ґудзик, дорослі пані прагнуть алмазів. Крім блискучих колірових приймань, дитина захоплюється різними згуками, дзвонами, музикою. Інстинкт руху найкраще задовольняється вільними рухами, грами, гімнастикою, проходкою, біганням, лазінням, стрибанням, киданням — гра в мяча, цурку, дзиґу, змія. — В житті першого періода інстинкти мають велике значіння для захисту й розвитку життя. Далі на запомогу духовному розвитку ідуть уже приймання від соціяльного життя: передача душевного й інтелектуального змісту від одного до другого; поволі інстинкти тратять первісну силу, деякі залишаються без уживання, змінюються так, що від них залишається в дитячій свідомості лише нахил, що в психології зветься потягом (влеченням). Але тут межі дуже неясні, і що одні психологи звуть інстинктом, те другі зовуть нахилами, як напр., переймання (Лай і Гросс.). Про цей дуже значний інстинкт ми вже казали вище. Лай, розглядаючи всі інстинкти, надає великого значіння перейманню, і з розгляду його робить такі висновки: «1. Як би людина з самого раннього віку не мала інстинктової здібности до переймання, то кожна окрема особа мала б утворювати всі ті культурні придбання, що їх людність придбала вже; не було б жадного поступу; 2. Переймання є засіб, що їм природа-мати розвиває мишлення. Переймання часто дає змогу виявитися у дитини ріжним талантам і здібностям, які без того не осягли б свідомости. Дюрер, Рафаель, Шілер роспочали свою мистецьку діяльність з переймання чужих мистецьких зразків. 4. Діти переймають усе, що викликає їх інтерес, переймають добре і зле, прекрасне і негарне. Це для них джерело великої насолоди фізичної, інтелектуальної, естетичної й етичної, і треба, щоб вони в свойому оточенню бачили як найбільше краси й добра. 5. Він сприяє розвиткові спільности, зближення людей і дає перший елемент моралі: слухняности Й почуття. Тард справедливо каже: La société с'est l'imitation (громадянство то є переймання). Для утворення етичних уяв найбільшу ролю грає так зване внутрішнє переймання, бо всяке співчуття можливе лише тоді, коли ми цілком з'єднуємося з тією особою, чиє горе або радість ми переживаємо, коли ми внутрішньо переймаємо її становище. Це внутрішнє переймання виявляється зовнішніми емоціями. Діти плачуть, коли бачуть сльози, сміються, коли бачуть веселі, з усмішкою обличчя. Відомо всім, як діти захоплюються оповіданнями і плачуть у трагічних випадках, радіють щасливому закінченню. Ліпс каже: «Найвищий моральний розвиток виявляється в здібності в самому собі рефлектувати всі речі, усі особи в їх справжній вартості. Щоб бути моральним я мушу все й усіх розуміти й усе приймати до серця, мушу чуло ставитися до кожного горя, до кожної радости, що її переживає инша — близька, чи далека для мене людина». От через що, ми й надаємо велике значіння цьому внутрішньому перейманню. Перші уяви не тільки моральні, а й естетичні потрібують попереднього внутрішнього переймання. Виховання має його скільки можна зміцнити, давати дітям ріжні переживання, пояснювати їх, сприяти розвиткові уявлення.
Зупинимося на деяких других цікавих для справи виховання інстинктах. Так дуже часто великою перешкодою в цій справі виявляється інстинкт боротьби. Це загальний інстинкт у звірів, і у дітей, і у народів. Усі знаємо, як люблять боротися цуценята, ведмежата, молоденькі півники люблять наскакувати один на одного, у всіх одно бажання — перемогти супротивника; на цьому інстинктові грунтуються всякі герці, фехтування, олімпійські гри, спорт, покора хижих звірів. У деяких дітей, переважно у хлопців, цей інстинкт прокидається дуже рано, виявляється протестом проти всяких заборон. Вже двохлітня дитина з запаленими очима кидає на долівку ложку, вилку саме коли їй це забороняють; хлопчик 6 років плакав тому, що його не пускали в сад, і на всі заборони мами кричав: «Можете мене бити, а я кричатиму ще голосніше». Протест малих дітей часто доводить їх до того, що вони б'ються й кусаються. З такими дітьми треба поводитися обережно, не давати їм зайвих заборон, не ставити їм перешкод, не обміркувавши добре свої вимоги, щоб не викликати почасти справедливого обурення. В шкільні роки цей інстинкт доводить школярів до ріжноманітної боротьби з учителями, з усіма, хто виступає, як начальство. Цей же інстинкт боротьби виявляється в соревнуванні, коли один учень перескочить два щаблі, а другий — три, один вивче три строфи, а другий — пять. Тут виявляється дуже складний психічний рух, на який вихователь мусить звернути увагу, щоб він не набрав нетовариського напрямку, а залишився лише, як один з факторів, що викликає енергію учня для перемоги труднощів навчання. Часто інстинкт боротьби приймає руйнуючий характер ламання й нищення всяких річей. Маленький Ґете викидав за вікно миски, чашки і радів, бачучи, як вони на його очах розлітаються на черепки. Часто також цей інстинкт набірає жорстокого вияву, коли навертає дитину на жорстокі вчинки проти своїх товаришів, проти живих істот: обірвання крил у мухи, кидання сліпих цуценят у воду. В цих учинках ще не можна вбачати певну жорстокість дитини; тут збігається два дитячих інстинкти: цікавости — що то воно буде, як я так зроблю? і боротьби — приємність перемоги, хоч над будь-яким слабим створінням. Виховання мусить дуже уважливо ставитись до всіх виявів цього інстинкту, бо сам по собі де є позитивний фактор; але він може набрати й негативного напряму. Не треба забувати, що життя є скрізь боротьба, дитині в майбутньому доведеться не легко завойовувати свою долю. Цей інстинкт в свойому здоровому нормальному розвиткові є міцне знаряддя, щоб перемогти й індивідуальні й громадські перешкоди життя. Згадайте будівничих нового життя в творах Ібсена, згадайте завзятих борців, уславлених історією і поезією: Зіґфрід, Марко Кралевич, Байда, Наливайко, Ролан, Вільгельм Телль, Демоп, Донкіхот. Невдала боротьба з цим інстинктом часто калічить дитину, ламає її волю, псує ласкаві родинні відносини. Вихователь ніколи не мусить ставати на прю з своїм учнем, а мусить знаходити шляхетні напрямки, куди повертати той лишок сил, який з'являється в цьому інстинктові, аби він не перевернувся на грубе насильство та вередування. Тут багато може сприяти розпиток розсудливости й чулости соціяльної. До тих інстинктів, що визначив Лай, американські педагоги ще додають інстинкт мови, мистецтва або почуття краси, будівничий і хліборобський. Ці інстинкти, кажуть вони, вивели людність з становища дикунства й утворили сучасну культуру. Особливе значіння має для виховання соціяльний інстинкт. «Дитина,» каже Болдвін, «народилася, щоб стати членом громадянства, так само, як вона народилася з очима, щоб бачити, з вухами, щоб слухати. В кожній дитині треба визнавати не одиноку душу, заперту в окремому тілі, — треба бачити душу лише почасти замкнену в її власному тілі, а почасти в тілах других людей, звязаних між собою всякими змаганнями й метою». Цей соціяльний звязок остільки міцний, що ми бачимо його у взаїмних послугах людей, у впливі чужого розуму й серця. Дитина вже на другому році ставиться до людей з певним очікуванням, вона знає, що від них вона приймає найбільш приємностей, що вони припиняють її страждання. Одна особа дає бісквіти, друга — підкидає; відносини до ріжних осіб неоднакові. Одній особі дитина підлягає відразу, з другою поводиться цілком неуважливо, а знов иншій наслідує в в усіх її рухах. Разом із свідомими відносинами до людей, починає розвиватися самокритика, бажання сторонньої ухвали своїм вчинкам, страх осуду, розвивається соромливість. Бажання бути похваленим виникає з тієї симпатії до оточення, яка є одною з рис соціяльного інстинкта. Кіркнатрик, відомий американський психолог, каже, що почуття симпатії не з'являється раніш 3-го року, коли дитина вже може свідомо собі уявити почуття иншої людини, инших живих і неживих істот, бо дитина, завдяки свойому анімістичному світогляду з однаковою симпатією ставиться й до живих створінь і до квітів, дерев, камінчиків. Селлі наводить факти, коли дитина з великим жалем ставилась до листочків, які зривав вітер, до камінчиків, які повинні були нерухомо лежати завше на одному місці. Спочатку малі діти більш за все цікавляться ухвалою старших, батьків, учителя. Дорослі діти, навпаки — більше вартості надають думці товаришів свого гуртка; звідси походять так звані гуртові погляди, колективні катехізи з їх добрими Й шкідливими впливами. Мала дитина, що її побив товариш, біжить скаржитися батькові, матері, вчителеві. Доросла — ніколи: вона страхається класного осуду. Допоминаються хвали спочатку мязовою перемогою: хлопчик 4-х літ хоче нас зачарувати своїм скорим бігом, влучним стрибанням. Дівчатка змагаються викликати нашу увагу новим, гарним убранням, черевиками (від 2 до 9 літ). Деякі анкети виявили 18 % хлопців, що вихвалялися своїми фізичними вчинками, 22 % своїм майном; серед дівчат 90 % хвалилися своїми речами і лише 10 % тим, що вони можуть зробити. Помічалося теж, що симпатії малих дітей дуже змінливі. За перший шкільний рік товариства дуже часто міняються в свойому складі. Лише дорослі хлопці й дівчата мають постійних, незмінних друзів, з якими приятелюють инший раз ціле життя. Таким зразком надзвичайної дружби можна зазначити приятелювання Ренана й хеміка Бертело. Обіраючи собі приятеля зпоміж усіх товаришів, діти звертають завше увагу на ті чи инші зовнішні та внутрішні риси — краса, щирість, чесність, спільні нахили, взаїмне несвідоме почуття, сусідство хат, спільна дорога до школи. Вплив колектива инший раз буває дуже міцний: страх згубити поважання своєї групи, свого оточення, часто доводить молодь до самозгубства. Молода дівчина в Одесі, 15 літ, отруїлася, бо їй здавалося, що її оточення не помітило, що вона має таку ж чулу душу, як Гедда Габлер, і вона почувала себе ніким незрозумілою. З другого боку бажання заслужити похвалу свого гуртка, свого громадянства часто наводять молодь на видатні виступи, на героїчні вчинки, як ми це бачили за останню війну. Спостереження по школах виявили міцний вплив колектива на активну працю школярів. Вони виявляють, що гуртова праця ліпше виконується, аніж індивідуально ізольована, але не в усіх формах: так колективно краще провадяться фізичні вправи, праці памяти, більш механічні (диктовка), взагалі не творчі інтелектуальні роботи. В спільній праці страшенно уніформується якість праці і час її виконання. Це є ґрунтовна риса всякої колективної роботи, яка часто веде громадянство до консерватизму або обскурантизму. Проти цього один засіб боротьби — виховання твердих міцних характерів. Щодо творчої праці, то вона найкраще провадиться індивідуально, на самоті, коли дитина краще може сконцентрувати свої думки, дати вільний вираз своїм творчим змаганням. Більш механічна праця, навпаки, відживає в атмосфері класа, гуртка, в спільних зусиллях в одній атмосфері класної дисципліни, авторитета вчителя. Соціяльний інстинкт виявляється теж і в альтруїзмі. Природна дитина егоїстична, і цей егоїзм необхідний для найкращого розвитку її індивідуальности. Виховання й не мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього дитина не розвинеться в справжню людину, а в якусь солодку сантиментальну істоту. Але разом з розвитком індиві дуальности мусить складатися гуртова свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і своїх обовязків до колектива. В одній школі серед учнів 13–14 літ було запропоновано учням з приводу однієї байки Лафонтена написати, що вони розуміють під виразом — interet commun. Ця анкета вияснила, що учні такого віку досить гарно розуміють громадські інтереси. Одні виставляли один якийсь інтерес, другі — і два і три. Їх відповіді можна було роскласти так: фізична солідарність (охорона школи від пошестей), щоб не кидали лушпиння яблук на долівку (а то можна підсковзнутись і впасти); моральна спільність вимагала не компромітувати свою школу гидким поводженням на вулиці, не пустувати занадто по дикунськи на шкільному дворі, щоб не викликати кар від директора; інтелектуальна спільність вимагає приходити в свій час до класу, щоб не перешкаджати лекції вчителя. Таким чином, можна бачити, що серод учнів такого віку вже можна провадити соціяльне виховання, провадити навчання історії соціології, прилучати дітей до гуртової праці на користь усього громадянства.
Не треба все ж таки забувати, що оточення дає дуже часто й небажані впливи, цілком негативні напрямки, нахили до злочинства. Рума каже, що взагалі вплив соціяльного Й фізичного оточення утворює середні типи людей, нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого одіж, звичаї, роспорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвиткові індивідуального характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать. Так сприятливо склалося виховання таких видатних людей, як Монтень, Ґете, Ламартин. Але разом з цим бачимо, що умови дитинства складаються иноді так, що вони викликають лише найгірші неморальні нахили, утворюють видатних злочинців, з атрофією всякого морального почуття. З спостережень над 1589 малолітніми злочинцями 316 не мали батька, 298 не мали матері, 614 були круглі сироти, 577 мали батьків п'яниць, 219 були занедбані, бо мати заробляла поза рідною хатою, і 30 мали батьків злочинців. Усі вони виростали в неприємному осередкові піяцтва, сварок, злиднів. Міцно впливало на цих занедбаних родиною дітей і те товариське оточення, в яке вони природно вступали і де цілком ігнорувалися всякі моральні директиви. Тут уже панував не лише звичайний вплив переймання, а й найсильніша форма волевого підлягання — цеб-то суггестія — внушення. За неї можна сказати, що цей вплив може мати і найкращі наслідки і найгірші. Суть внушенля в тому, що уяви однієї людини без усякої критики приймаються другою людиною. Свідомість на деякий час наче однаково приймає всі уяви, які їй виявляє друга особа. Суггестія починає впливати на дитину з перших днів її життя. Колискові пісні, рух матері — прикладання дитини до грудей — це все засоби викликати спочатку фізіологічну, а далі й психологічну суггестію. Маленькі діти дуже легковірні, у них немає затримуючої волі, пояснюючого судження, досвіду. Їх дуже легко суггестією навести до цілком неправдивих уяв щодо смаку, до кольорів, до обсягу, легко викликати неіснуючий біль або приємність (так вживається суггестія для прийняття зілля). Суггестія грає велику ролю в шкільному житті. Як що сказати упевнено учневі: «Ти не зможеш розвязати цієї задачі», то цим можна на нього так вплинути, що він справді не розвяже задачі. І навпаки, коли йому весело, бадьоро висловити певність в його здібності, — це так піднесе його настрій, що він легко розвяже своє завдання. Суггестія може бути зовнішня і внутрішня, так зване самовнушення. Блискучим зразком самовнушення являються великі артисти, коли вони на деякий час стають цілком иншими особами: Отелло, Ревізором, Богданом Хмельницьким. Так само й учні можуть вважати себе або за здібних, або за цілком нездатних до науки, і це страшенно впливає на все поводження учня, і тут суггестія вчителя, який має в класі авторитет, може або згубити хлопця або, навпаки, вивести його з пригніченого стану і дати змогу опанувати собою. Розуміється, в нашому нервовому сучасному житті діти підлягають дуже ріжноманітним суггестіям: вулиця, кіно, театр, політичні події — все утворює суггестії несприяючі нормальному розвиткові дитини, але дуже могутні, і з ними инший раз дуже важко боротися вихователеві. Добра суггестія мала великий вплив в ріжних гуртах дітей; по тюрмах (напр. в Парижі, в Нансі) зміняла людей злодійкуватих, неохайних, лінивих на чесних, чепурних робітників. Суггестією можна вигоїти людину від лякливости, брехливости, від одвороту до ріжних страв, від заїкання, істерії. Разом із цим помічається страшенна впливовість ріжних нервових хвороб. Так, до одної німецької гімназії в жовтні 1905 року прийшла дівчинка 13 літ з якимсь особливим тремтінням. До 16 січня таким тремтінням заслабло вже 66 дівчат тієї гімназії, далі 70. Закрили школу до 22 січня. Хвороба почала спадати, і до 5 лютого слабувало лише 25 дівчат, але як зійшлись усі діти, то хвороба ще дужче поширилася, захопила аж 134 хворих. Довелося вживати енергійних засобів, щоб припинити пошесть. Усякі нервові з'явища — зомлівання, істерія, сміх, плач — стають дуже легко самосуггестією і захоплюють цілі колективи дітей і дорослих людей. Так пошесть на самогубство поширюється в періоди тяжких громадських переживань. В Петрограді в 1907 році в час пригнічення революційного руху зареєстровано 986 самогубств, з них 40 між студентами, 16 дівчат одноманітно кидались у водоспад Іматру (в Фінляндії). Цікавий випадок класної суггестії оповідає Рума. «В 11 г. дня я запитав у класі, чи не бачив хто мого ножа на катедрі. Ніхто не одновів нічо́го. Я повторюю запитання: Чи не бачили мого ножа, що я поклав на катедру? 29 учнів (57 % усієї класи) запевняють, що вони бачили ніж, але я добре знаю, що з їх місць це було цілком неможливо. 7 учнів висловлюється, що вони бачили, як я різав ним папір, загострював ним олівець і одрізав шматок резини для одного досліду. Після рекреації я кажу, що мій ніж зник. В класі настає тиша. Один хлопець встає й каже, що Г. (що його недавно обвинувачували в крадіжці) залишався в класі під час рекреації та що дехто бачив його коло катедри. 8 инших учнів додають до цього ріжні деталі. А справді було так: я не виймав ножа з кишені, Г. один з перших вийшов з класу й ввесь час рекреації був на дворі». Так складаються легенди під впливом тої чи иншої суггестії. Експерименти Біне виявляють, що більш за всіх суггестії підягають малі діти, молодчі учні в школі. Ця підлеглість ріжна відповідно до дитини та її фізично-нервового стану; дівчата легше підпадають під це, ніж хлопці. З спостережень Рума велика суггестивність у старших дітей виявляє слабість їх інтелекта, слабу волю. Взагалі суггестія є значний фактор в соціяльному вихованню, але ще треба численними спостереженнями й дослідами вияснити, якими психологічними законами вона керується, оскільки можна її використувати для виховання, оскільки вплив її звязаний з розвитком памяти, волі, з певністю зовнішніх зміст, чи може суггестія бути в одної особи частковою, як вона виявляється у ватажків ріжних гуртків, оскільки класна дисципліна і слухняність впливають на її зміцнення, і саме головне: як виховання має ставитися між цими двома завданнями — зберегти міцну індивідуальність і не ламати особу, індивідуальність дитини, захистити її від уніформуючого впливу гуртової суггестії. Без сумніву суггестію треба поставити в шлюзи, але не зрікатися цілком її впливу, бо для морального виховання вона відограє велику ролю, і нам, педагогам, треба звернути увагу на такі факти: 1) Суггестія грунтується на вірі та авторитеті, на браку критики й розсудливости. Слабі, безвільні діти та неосвічені люде легко підпадають суггестії. Для охорони від суггестії треба виховати самостійну думку, розвинути спостережливість, поширити й поглибити знання, зміцнити волю та увагу дитини. 2) Суггестія може бути корисною, коли між учителем і учнями панують найкращі щирі відносини і коли вчитель ніколи не зловживає довіррям дітей, а навпаки підносить настрій свого класу для цікавих і корисних завдань. Щоб не пригноблювати слабих учнів учитель має визнавати їх найменший успіх і яко мога менше їх осуджувати. 3) Треба зміцняти в дітях їх віру в те, що вони здібні і до добра й до науки. 4) Те, що вчитель хоче суггестувати, мусить бути цілком можливим для дитини і має бути щирим переконанням самого вчителя і бути справедливим. 5) Суггестія може викликати почування тепла й холоду, уяву, вчинок, нахил, волеву реакцію, віру в себе і зневірря, сумнів, слабість, нездатність. 6) Шкільний клас можна розглядати, як соціяльний організм, і треба з увагою слідкувати за його настроєм, щоб направляти його, як найкраще. 7) В суггестії можна бачити первісний початок дитячої слухняности. Балдвін каже за цей початок слухняности: «Дитина дуже рано почуває, розуміє, що вона для згоди з своїм рідним оточенням мусить постійно зрікатися деяких своїх бажань, своїх потягів (влечень). Вона почуває якусь регулярність і упорядкованість в поводженні й у вимогах цього найближчого до дитини оточення, і це впливає на дитину, як найперша особова суггестія. Утворюється якийсь постійний зразок, якого дитина бажає осягнути, якому вона несвідомо кориться і який вона переймає. Тут для розвитку морального намічається два грунти: одні визнають співчуття, цебто соціяльний інстинкт, другі — звичку, панування звичаїв. Соціяльний інстинкт має видатних прихильників — Дарвін, Адам Сміт та инші визнають його корисним для захисту вида, раси. Він вимагає зріктися первісних егоїстичних побуджень, пригнітити агресивні нахили звичайного я для добробуту колектива. Оце самовідречення й є перший ключ до моралі і перша слухняність матері, батькові, є перше свідоме визнання закону. Це дається дитині не одразу, а після багатьох її заходів до найменшої аккомодації до свого соціяльного оточення, після кількоразового виконання свого обов'язку, після чималого бунтарства. Де-далі більш розвинене моральне почуття потрібує все меншого авторитету зовні, вимоги моральної свідомости виконуються все легше, дитина все більше керується своїм власним внутрішнім імперативом, а замість авторитету батька, матері виступає товариський колектив, гурток, громадянство. Соціяльне почуття дитини розвивається без перерви, разом із суцільним її розвитком, з прийманням нових вражінь, нового знання, нових активних виступів; постійно їй доводиться підніматися до розуміння нових соціальних функцій. Соціяльна спадщина до деякої міри це їй полегшує, дає їй змогу вчитися мови, вести торг, поводитись зі зброєю: дитина росте в соціяльному оточенню і як тіло набірається сили в доброму повітрі, так росте її дух серед сприяючого соціяльного оточення. Виявляється, що дитина складається з природжених інстинктів соціяльної спадщини, які, завдяки розвиткові і волі й допомагають людині підтримувати дуже складну сучасну систему соціяльних відносин. Взагалі людина є скоріш соціяльний продукт, аніж соціяльний творець; без громадського оточення вона не увласнила б жадних соціяльних акцій і не мала б нахилу їх виконувати. Все, чому дитина навчилася, перейняла вона від товаришів, які теж переймають думки й акції від инших. Так само й окремі народи переймають один від другого, користуються поступом сусідів. В розвиткові соціяльного інстинкту мала велике значіння емоція співчуття. Треба розріжняти співчуття органічне — рефлекторне, і співчуття свідоме, розумне — до вбогих, поранених і др. Перше виявляється й у звірів — собака виє, коли бачить свого хазяїна в журбі. Мала дитина одразу починає плакати, бачучи сльози своїх рідних. Звірі виють, зачувши кров кого-небудь з свого роду. Розумна форма співчуття виявляється у дитини пізніше, коли остаточно сформована уява за когось другого, не я. З цієї уяви, поширеної на більш широке оточення, і виникає громадське співчуття, нахил до спільної гри, праці, спільного виступу. Це ранішня стадія соціяльної культури людности. У дитини спочатку панує егоїстичний період від 3 до 5 літ, що за несприятливих умов може затриматися й на більш довгий час. Треба виклика́ти чулість, симпатію у дитини, бо вона утворює моральне почуття, контроль над учинками, свідомість своїх обовязків до людей, санкцію поводження. Ця санкція не однакова у ріжних народів, по ріжних релігіях. Вона дається суггестією колектива, або авторитетом особи, або перейманням. Жадна дитина не родиться з готовою ідеєю морального обовязку, але чим жвавіше живе в ній почуття симпатії, тим міцніше й легше розвивається в ній почуття соціяльного обовязку, яке й мусить бути виховане соціяльною педагогікою. «Людина», — каже Наторп[1] — «стає людиною лише завдяки людській спільності: як би вона виростала цілком ізольовано, вона б впала в звірячий стан.» Людина не росте ізольовано і не росте просто обік одна з другою, але росте вкупі з людьми під ріжноманітними впливами, постійно реагуючи на них. Наука виховання не може осягнути своєї мети, коли не поставить собі провідною думкою, що виховання може провадитися лише в громаді, і науці належить лише вияснити відносини між соціяльним та індивідуальним вихованням. Усякий контакт з суспільством є поширення свого я, усе чому ми навчаємось від других, то й є та образуюча спільність, на грунті якої виховується розум і воля. І тут утворюється не однобоке приймання чужого, а обмін — хто бере, той і дає; навчаючи, ми самі даємо, виховуючи, ми й самі виховуємось.
Власне я виявляється у дитини при всякому новому її утворенні, вона з своїм ростом де-далі більше змагається утворити щось своє незалежне від зовнішніх суггестій — будує з кубіків і піску і т. п., але при цьому постійно бажає, щоб і другі дали своє признання її оригінальним вигадкам; їй конче потрібне соціяльне підтримання, і відповідно йому дитина почуває в собі нові сили, виникають нові обробки старих вражінь, старого матеріялу. Надаючи соціяльному вихованню таке значіння, ми мусимо як найраніше давати добрий напрямок соціяльному інстинкту дитини, а саме: 1) 3 першого року привчати дитину до чужих людей, оточувати її такими відносинами, щоб вона виростала з почуттям, що люде й оточення дають лише приємні вражіння, і треба йти їм назустріч з привітністю. 2) Розвивати почуття ласки до всього живого, щоб коло дитини були всякі звірята: кіт, трусик, пес, ящірка, жабка, щоб дитина потроху привчалася до їх рухливости, не робила їм жадного зла, а далі навіть привчалася до плекання, до обов'язків годувати звірят, чистити їхні оселі т. и. 3) Як найраніш треба утворити для дитини товариський осередок, і тут слідкувати, щоб дитина не заносилася в товаристві, щоб ставилася до товариства з щирою ласкою, з рівною пошаною. 4) Треба яко мога раніш давати дитині відповідні її силам і розвитку соціяльні обов'язки: прислуговувати за сніданком, прибірати в хаті, помагати молодшим товаришам одягатися, митися і т. п. Кожній старшій дитині в дитячому садку чи в захисті можна доручити яку дитину з меншеньких діток, щоб та, старша, вже відповідала за її чистоту, упорядкованість. 5) В кожному випадкові треба вимагати від дитини тієї чи иншої свідомої акції на допомогу чужій людині, але за яку ми дізналися, що вона бідує. 6) Мусять бути організовані не лише індивідуальні праці, а й колективні, де всі об'єднують свою творчу думку, свої спільні вражіння да користь не самих працюючих, а комусь третьому — чи гуртку, чи колективу, чи слабому товаришу. 7) Впливати на почуття дітей оповіданнями, де моральне добро як найкраще мистецьки вимальовано і викликало б у дітей захоплення й бажання перейняти чудовий зразок. 8) Що далі в школі ті самі засоби лише поширюються, приймають більш ріжноманітні форми, але принцип той самий: постійною практикою моралі поглиблювати моральну свідомість, постійною соціяльною практикою дисциплінувати егоїстичні нахили і зміцняти свідомість соціяльних обовязків, а щоб це не перетворювалося в сухий принцип взаїмної допомоги, постійно викликати емоцію співчуття, естетичною ласкою вносити ліричний настрій, шукання правди, а не лише самозадоволення своїм поводженням. А для цього постійно викликати нові високі почуття, відповідні розвиткові дитини, любов до природи, до рідного краю, до великих всесвітніх героїв, до краси, до правди. 9) Зразок учителя — головний моральний вплив.
- ↑ Наторп — автор «Соціяльної педагогіки», одного з найкращих дослідів на цьому полі.