ЛППМ/6/Паперовий ґенерал

Паперовий ґенерал
Написав Вернер оф Гайденстам

БУЛА ледве четверта година ранку, але жовта смуга світла понад березовим гаєм перед Москвою заповідала світанок. Ґенерал Лєвенгавпт сидів уже на свойму місці коло вікна, наче стара сова на своїй галузі в лісі. Два сивуваті космики волосся виставали йому понад чолом, і вдумчиво розкривалися й замикалися журливі очі. Збуджений кількома совгаючими кроками, він піднявся і звернувся до комірки. Перед ним стояв горбатий, російський жид з пейсами.

Жид схвильовано накручував свій одинокий рудий пейс на палець. Яких тільки казок не наслухався він про старого ґенерала Маршмарша, що з нюхом табаки на пальци післав у литовських полях своїх псалом співаючих жовнірів на окопи й проволоки. Ніколи ще не стояв він перед героєм, що приказував над полками. Він думав, це мусить бути страшний чоловік, що з проклоном на устах і з схрещеними руками на рукоятті меча прикомандировує собі пугарі і кантини і люльки на сажень завдовжки, аж доки не стане від диму так густо, що його можна би мечем прорубати.

„Я тільки бідолашний купець із Тули,“ прогикав він, „прийшов сюди з моїми волами, але шведські полонені там у місті доручили мені донести сюди їх прохання милостині. Мимо того що вони пильно вирабляють деревляні годинники і роги для табаки, між ними така нужда, що серце крається. При тому ці бідолахи розгублюють богато часу на дурниці. Кожного дня цілими годинами вони сидять і пишуть і запрацьовуються. Горе тому, хто листочок тютюну кине між їхні папері. Ото-ж саме й є, що ніхто з людей не може зрозуміти, чого вони саме так трудяться, коли вони ні трохи не мають що писати… і ледве кілька рублів на дні скрині. Войовники не повинні пріти за пером…“

Лєвенгавпт засвітив лоєву свічку, бо в кімнаті було ще зовсім темно.

„Поглянь сюди,“ сказав він добродушно, але сумно і підняв світло до довгих некрашених полиць, на яких стояли впорядковані грубі фоліянти в нумерованих обгортках.

Жид ще більш завзято крутив свій пейс і замісць пугарів і кантин він бачив лише записані папері, куди тільки не звернувся. На стілцях і столах, а навіть на печі лежав папір. „Чудацький ґенерал оцей,“ подумав він. „Чи так виглядає той, що виграє битви?“

„Народ,“ Лєвенгаупт стояв коло полиць, „держава, мій друже, це значить порядок. Тут списані всі полонені і їх рахунки точно внесені. Тут наша фінансова колєґія, наша державна адміністрація! У шведських магістратах, по другім боці цього шляха стоїть така-ж задовга полиця. Це наша церква! І у неволі ми лишилися народом. Ти, як жид, ти мусиш розуміти це велике слово!“ Він здіймив один том і листкував сторінки і читав і числив у півголос. Відтак пішов у сусідню спальну кімнату і поставивши світло на стільчик, відчинив одну скриню і почав обережно перечислювати срібні монети в ріжних малих мішочках. Цілий час він півголосом продовжав говорити, — почасти для себе, почасти до купця.

„Я вирахував саме, скільки я маю право післати до Тули. Але знай, добрий чоловіче, що невдячність і зависть є заплатою за всі труди. Зависть, зависть, це була та рука тьми, що нас розділила так, що вороги видерли прапори нашим батальонам. Дурень, хто в цьому ганебному світі ще кличе за другами і серцями! Товариш у війні обнімає тебе, коли ти його виратуєш від списа, але він зітхає, що тебе самого не прокололи, щоби він міг заняти твоє пусте місце. Дурень, хто тужить до инших висот, ніж до вічного батька в небі. Вороги не задали мені глибших ран, чим мої власні земляки. Дав би Бог, щоби я так вірно служив мойому небесному королеви, як служив мойому земному.“

Понад ним на сволоку лежала біблія, а меч, який йому назад вернули, висів у головах ліжка. Про кожний наповнений мішочок, він вписав одну стрічку у свою книжку і запечатав відтак мішочок. І спальна кімната поволі заповнювалася папером, але все лежав один листок коло другого в добрім порядку. Оттак сидів тут при світлі побідник зпід Ґемауергофу, з димлячою палочкою лаку перед сумовитими, ясними очима, а коли він так у півголос нарікав на гірку долю, тихо світало.

Жидівський купець не розумів уже його мови, лиш все навивав і розкручував свій червоний пейс і бурмотів:

„Народ, держава… ще в глибокій неволі… На таке гарно глядіти!“

Переклала Оль. Г. Л.-а

(Із книжки: Карло XII та його войовники)


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1926 року.
  • Автор помер у 1940 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.