Доля (1897)/Колиб ти, сонечко, хоч раз…

Доля
Павло Граб
«Колиб ти, сонечко, хоч раз…» (Марія Конопницька)
Львів: 1897

Колиб ти, сонечко, хоч раз
 Дізналось.
Як дуже темряви ще в нас
 Осталось, —
То не ховалось би вечір
 В простори,
За той пурпуром влитий бір,
 За гори!

День поминає наче мить…
 Ждуть люди,
Що вспіє мерзлі обігріть
 Їх груди,

Навіє в душу любих дум…
 Та годї:
Він утїкає… Жаль і сум
 В народї.

О, швидче-б ясність духа всїм
 Придбати,
Щоб смутку горенька зовсїм
 Не знати,
Щоб всяк до сьвітла радо звів
 Повіки,
Щоб блиснув промінь кращих днїв
 На віки!